Електронний каталог
Контакти
Рівненська обл.,
Рівненський р-н,
с. Зоря,
пл. В.Плютинського, 2а/1
тел. (097)-674-75-52
E-mail: klevan_libr@ukr.net

:: Графік роботи ::
з 9.00 до 18.15
п’ятниця з 9.00 до 17.15
вихідний – субота, неділя
останній четвер місяця санітарний день

Директор:
Левчук Галина Миколаївна

Ми в соцмережах
   

   
Посилання
Технічні можливості люб'язно надано Рівненською філією українського телекомунікаційного провайдера "ВОЛЯ"


















Wi-Fi

В рамках програми "Бібліоміст" в Рівненській центральній районній бібліотеці працює "Безкоштовний Інтернет" є "Skype" та "WI-FI" - зона. Чекаємо Вас за адресою: вул. І.Франка, 17, тел. (0362) 27-12-35
Книга в кожний дім!

Нова послуга від Вашої улюбленої бібліотеки!

Любий друже, хочеш читати, але не маєш часу відвідати нашу бібліотеку – замов книгу по телефону
(0362) 27-16-63

та ел. поштою klevan_libr@mail.ru

Потрібен "Вісник державних закупівель"? Отримайте на електронну пошту безкоштовно!

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує усім, хто має читацький квиток бібліотеки на 2014 рік скористатися послугою електронної доставки документів та замовити за допомогою онлайн-форми на свою електронну поштову скриньку статті з державного бюлетеня "Вісник державних закупівель". Статті надходитимуть у форматі сканованої копії, що у роздрукованому вигляді буде рівноцінною ксерокопії документа.

Здійснити замовлення можна тут.

Якщо Ви не маєте дійсного читацького квитка, зверніться до працівника Вашої районної бібліотеки і він здійснить замовлення, використовуючи власний.

Ростислав Солоневський

(До 80-річчя від дня народження)

Ростислав Тимофійович Солоневський народився 25 квітня 1930 року в селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині в сім’ї хліборобів. Батько, Тимофій Мартинович, був, на свій час, грамотною людиною, займався і громадськими справами, дбав також, аби діти не були байдужими до освіти. Передплачувались дитячі журнали «Малі друзі» та «Дзвіночок», а також бібліотечка «Світ дитини». Навчання в школі було перерване війною, і він став учнем стельмаха. Після закінчення семирічки у 1947 році вступив у Дубенське педучилище, з якого в 1950 році за відмову поступати в комсомол був виключений. Таким чином достроково став учителем Хотинської школи Радивилівського району, звідки весною 1951 року був призваний в армію. Демобілізувавшись, восени 1954 року з труднощами був поновлений учнем Дубенського педучилища, яке наступного року закінчив з відзнакою.

Знову вчителював у Хотинській школі, аз 1957 року працював директором Клеванського районного Будинку школярів та юнацтва, вчителем СШ №2 селища, одночасно навчався в Рівненському педінституті заочно. За фахом – вчитель математики й креслення. Педагогічній роботі віддав понад сорок років. Відмінник народної освіти. Нині на пенсії. Проживає в селищі Клевань Рівненського району.

Твори Р.Солоневського

1. Солоневський Р.Т. Твори. – Рівне, 2008. – 519с.

2. Солоневський Р. Бійтесь Бога, приймаки!: Гуморески. – Рівне: Волинські обереги, 2003. – 32с.

3. Солоневський Р. Весела всячина: гумор і сатира. – Рівне: Азалія, 1992. – 52с.

4. Солоневський Р. Бувальщина навиворіт: Гуморески. – Дубно, 1992. – 28с.

5. Солоневський Р. Всяк по-своєму міркує: Вибране. – Рівне: Азалія, 2000. – 95с.

6. Солоневський Р. Хто є хто!: Гуморески. – Дубно: Наш Край, 1991. – 28с.

7. Солоневський Р. Вибрані твори. – Рівне: Азалія, 2004. – 168с.

8. Солоневський Р. Експонати: Бувальщини і небилиці з народної криниці. – Рівне: Азалія, 1995. – 127с.

9. Солоневський Р. Експонати: Вірші. – Рівне: Азалія, 1995. – 121с.

10. Солоневський Р. Знай наших!: Гуморески. – Рівне, 2007. – 60с.

Видання творів Р. Солоневського для дітей

1. Солоневський Р. Відгадаєш ти чи ні: Шаради для молодшого та середнього шкільного віку. – Дубно: Наш Край, 1991. – 10с.

2. Солоневський Р. Мусите кричати: Гуморески для дітей. – Дубно: Незабудка, 1991. – 12с.

3. Солоневський Р. Я за голкою біжу: Загадки – недомовки. – Дубно: Незабудка, 1993. – 16с.

4. Солоневський Р. Хитрий внук: Гуморески. – Рівне: Азалія, 2003. – 48с.

5. Солоневський Р. Бійку горобці вчинили: Вірші, книжка розмальовка. – Рівне: Азалія, 2004. – 28с.

6. Солоневський Р. Рядочки-заморочки: загадки. – Рівне, 2007. – 39с.

7. Солоневський Р. Оженили журавля: Вірші: книжка розмальовка. – Рівне, 2006. – 28с.

8. Солоневський Р. Краплинки-гуморинки: Гуморески. – Костопіль, 2008. – 52с.

9. Солоневський Р. Від посмішки до усмішки: Гуморески. – Рівне. – 2006. – 40с.

Публікації про життя і творчість Р. Солоневського

* А почалося все за випадку: [Гумористу Р. Т. Солоневському - 60 ] // Червоний прапор.- 1990.- 25 квіт.

* Басараба В. Снагу черпає він з глибин:[Р. Солоневському - 70] // Вільне слово.- 2000.-26 квіт.

* Береза Ю. Ростислав Солоневський : „Я повторив долю Марка Твена” // Вісті Рівненщини.- 2004.- № 116-117 (10 груд.).- С. 4.

* Береза Ю. Солоне соло Солоневського : [Про книгу Р. Солоневського „Експонати"]// Вільне слово.- 1995.- 31 трав.

* Гуморист від Бога: відомий український поет-гуморист Ростислав Солоневський // Волинь.-2000.- 7 квіт.-С.б.

* Доленко С. У гумориста – гострий зір// Нова Волинь.- 2003.-№ 45 (30 жовт.).- С.6.

* Знайомтеся: Ростислав Солоневський : поети Рівненщини// Народна творчість.- 2000.- № 15.- С.9.

* Конопелько В. Кому сміх, а кому гріх: [Про збірку гумору Р. Солоневського „Всяка всячина"] // Рівне.- 1-992.- 15 лют. – С. 5.

* Майстер сатиричних експонатів: [сатирично-гумористична книга „Експонати " Ростислава Солоневського] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 26 квіт. – С. 2.

* Ростислав Солоневський: [Біогр. довідка] // Літератори Рівненщини: Довідник.- Рівне: Азалія, 1995.- С. 49.

* Ростислав Солоневський : [Біографія] // Літературна Рівненщина: Довідник.-Рівне:Азалія, 2003.- С. 93.

* Сміховинна муза Ростислава Солоневського.: [Добірка віршів, усмішок] // Молодь Україли.-1995.- 13 жовт.

* Степова О. Солоний сміх Р. Солоневського // Високий замок.- 2001.- 30 берез.- С.1-2, 4.

* Ступчук Л. Премія імені земляка: [Поет-гуморист Ростислав Солоневський висунутий на здобуття міжнародної літературної премії імені Авеніра Коломийця]// Освіта України.- 2005.-№15 (22лют.).- С.З.

* Цимбалюк Є. Ростислав Солоневський: Літ. портрет.-Рівне: Азалія, 2000.- 26 с.

* Шморгун Є. Визнання таланту // Прапор перемоги.-1995.- 7 черв.

* Ющук Б. Ростислав Солоневський : „Я повторив долю Марка Твена” // Панорама.- 2004.- № 44 (12 лист.).-С. 15.

Публікації творів на шпальтах періодичних видань та у збірниках

* Солоневський Р. Бійку горобці вчинили: [Гуморески для дітей] // Погорина.- 1999.- Вип. 3.- С. 54.

* Солоневський Р. Біля братських могил : [Вірш].- // Зміна. – 1970 .- 18 берез.

* Солоневський Р. Болить: [Вірш].- // Волинь.-1994.- 12 серп.

* Солоневський Р. Босоноге дитинство // Вільне слово. – 1999.- 24 лют.

* Солоневський Р. Бувальщини і Небилиці з народної криниці // Горинь. – 1993.- 7 трав.

* Солоневський Р. В зоні відпочинку: [Гумореска] // Молодь України .—1985.- 30 черв.

* Солоневський Р. Весела всячина: [вірші]// Погорина: Літ.-мист. альманах.- Рівне: Азалія, 2004.- С. 72.

* Солоневський Р. Веселі каруселі: [гуморески] // Рівне.- 1995.- 18 лют.

* Солоневський Р. Візит; Завзятий: [Гуморески].- // Червоний прапор.- 1977.- 1 квіт.

* Солоневський Р. Вірить побрехенькам: Мікробайки // Молодь України.- 1984.- 17 черв.

* Солоневський Р. Вірші різних років.// Вільне слово.- 1998.- 1 січ.- С.4. -

* Солоневський Р. Всяк по-своєму міркує: Гумор та сатира// Погорина.-Рівне Азалія, 1998.-С.94-95.

* Солоневський Р. Гуморески: [До 60-річчя від дня народження] // Слово правди .- 1990.- 25 квіт.

* Солоневський Р. Де ти, бабо, озовися.: Усмішки// Молодь України.- 1995.- 5 січ.

* Солоневський Р. Дефіцит ; Фазенда; Орієнтири: [Гуморески] // Рівне.- 1992.- 28 берез.

* Солоневський Р. Дефіцит ; Фазенда; Орієнтири: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1992.- 18 лют.

* Солоневський Р. Дефіцит: [Анекдоти]. // Волинь.- 1994.- 1 квіт.

* Солоневський Р. Дивлячись хто; Спогад; Лист сина-студента; Почують, прибіжать: [Байки] // Червоний прапор.- 1981.- 11 жовт.

* Солоневський Р. Доказ: [Гумореска].- Червоний прапор.- 1975 .- 22 лют.

* Солоневський Р. Дочка України// Волинь.-1993.- 27 серп.

* Солоневський Р. Дочка України: [вірш, присвячений О. Миколюк] // Вісті Рівненщини .-2001.-31 серп.

* Солоневський Р. Експонати з натури: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1996.- 29 лист.

* Солоневський Р. „Живу, бо живеться. Сміюсь, бо весело” : [Розмова з поетом з нагоди його 75-річчя] // Рівне.- 2004.- № 45(11 лист.) .- С. 7.

* Солоневський Р. З народної криниці: [Усмішки] // Нова пед. думка.- 1996.- №2.- С.53.

* Солоневський Р. З нових смішинок // Рівне.-1994.- 16 лип.

* Солоневський Р. Збіглися погляди; Дитя не винне; Дикі люди; Парубки; Новинка; Умовив; Голод – не тітка; Здивувала: [Гумор]// Вісті Рівненщини.- 2003.- №61 (23 лип.).-С.З.

* Солоневський Р. Знешкодивши останню міну [Вірші, написані 50 років тому] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 28 черв.

* Солоневський Р. Казки для дорослих : [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 28 черв.

* Солоневський Р. Контакт: Гумореска // Червоний прапор.- 1983.- 29 січ.

* Солоневський Р. Криза: 3 нових гуморесок // Волинь.- 1995.- 22 верес.

* Солоневський Р. Лелеки; Літаючі тарілки: [Вірші] // Слово правди .- 1995.- 1 груд.

* Солоневський Р. Майже коломийки: Вірші// Волинь.- 1996.- 20 верес. – С. 5.

* Солоневський Р. Мандрівка до Києва: [Гумореска] // Вільне слово.- 2001.- 31 жовт.

* Солоневський Р. Милості природи: Гумореска.- // Червоний прапор.- 1981 .- 13 груд.

* Солоневський Р. Між подругами; Буде видно; Збагнув: [Гуморески] // Слово правди.-1985.-9 черв.

* Солоневський Р. На веселій хвилі: [Гумор та сатира] // Вісті Рівненщини.- 2001.- 21 лют.

* Солоневський Р. Не базікай; Ввічливий: [вірші] II Слово правди.- 1989.- 11 жовт.

* Солоневський Р. Не вкипіло; Синяк; Компліменти; Колготки; Грибочки: [Гуморески] // Сім днів.- 1994.- 15-21 жовт.

* Солоневський Р. Не допомогло; Патріот: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1992.- 28 берез.

* Cолоневський Р. Не журись; Роздуми: [Гуморески] // Червоний прапор.- 1989.- 21 трав.

* Солоневський Р. Невигадані історії // Вісті Рівненщини.- 2000.- 20 верес- С.З.

* Солоневський Р. Непорозуміння; Орієнтири; Сила мистецтва, Дома; Вчора і сьогодні; Приклад: [Гуморески] // Зміна.- 1987.- 17 лист.

* Солоневський Р. Нетипова типовість: [Усмішки] // Молодь України.- 1988.- 23 жовт.

* Солоневський Р. Нічого дивного; Заспокоїв: [Усмішки] // Молодь України.- 1988.- 23 жовт.

* Солоневський Р. Новинка; Розподіл обов’язків; Пом’якшувальні обставини; На лекції: [вірші] // Ленінським шляхом.- 1984.- 11 груд.

* Солоневський Р. Новонароджені: [байка]// Слово правди.- 1983 .- 13 груд.

* Солоневський Р. Образа: Фейлетон // Молодь України.- 1987.- 23 лип.

* Солоневський Р. Образа; Весілля; На сухо : [Вірші] //Червоний прапор.- 1988.- 1 січ.

* Солоневський Р. Пенсіонер; Постаралась; Конкретизувала; Не збудила: [Вірші]// Рівне .-1995.- 25 лют.

* Солоневський Р. Погроза: Сатира // Зелені шати.-1995.- №5.- (трав.).

* Солоневський Р. Порадив; Фінал; Зять уточнює: [Гуморески]// Вісті Рівненщини.- 1992.- 7 берез.

* Солоневський Р. Привид: [Гуморески] // Волинь.- 1993.- 19 січ.

* Солоневський Р. Привид; Ширма; Усмішка в конверті // Молодь України.- 1993.- 26 лют.

* Солоневський Р. Пріоритет: [Гумореска] // Рівне.-1991.-16 лист.

* Солоневський Р. Пріоритет; Самовисуванець; Сатиричним батіжком // Зміна.- 1991.- ЗО лист.

* Солоневський Р. „Просто Марія” і „Ніхто крім тебе”:[Гуморески]//Рівне.- 1994.- 2 квіт.

* Солоневський Р. Профілактика; Переміни; Скарга комуніста: [Гуморески] //Волинь.- 1992.-17 лист.

* Солоневський Р. Результати; У студентській їдальні: [Гуморески]// Слово і час- 2000.- 24 лист.

* Солоневський Р. Рідня; Допився; Коняка; Карти в руки: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1994.- 9 верес.

* Солоневський Р. Ровеснику.:[Вірш] // Зміна.- 1971.-21 січ.

* Солоневський Р. Рубаї// Вісті Рівненщини.-1994.- 29 квіт.

* Солоневський Р. Самовисуванець: Усмішка // Сім днів.- 1994.- 1-7 лют. – С. 13.

* Солоневський Р. Сатиричний віршопад // Вільне слово.- 1997.- 27 серп.- С. 4.

* Солоневський Р. Сатиричні мініатюри // Слово правди.- 1994.- 27 лип.

* Солоневський Р. Сатиричні мініатюри // Червоний прапор.- 1980 .- 20 січ.

* Солоневський Р. Скарга; Дозиметр; 3 усмішкою дещо про дядька і тещу //Слово правди.-1991.-2 лют.

* Солоневський Р. Скоромовки // Вільне слово.-1996.-2 берез.

* Солоневський Р. Спершу глянь; Телеекран: [Мініатюри] // Слово правди.- 1988.- 14 лют.

* Солоневський Р. Тарілки; Слово і діло: З гумористичного клунка // Слово правди .- 1988 . -17 січ.

* Солоневський Р. Треба міру мати; Котрий: [Гуморески] //Зоря.- 1994.- 13 квіт.

* Солоневський Р. Умовив; Зрадливець; Біля прилавка; Окуляри; У ворожки; Фазенда; На екрані; Приватна справа; Молодята; Не базі.сай; Візит: [Усмішки] // Молодь України.- 1990 .- 26 квіт.

* Солоневський Р. Умовив; Хіба це допоможе: [Сатир, мініатюри] // Слово правди.- 1988.- 31 січ.

* Солоневський Р. Усмішки з конверта // Молодь України.- 1995.- 2 черв.

* Солоневський Р. Халепа; Абітурієнт: [Вірші] // Червоний прапор.- 1984 .- 25 серп.

* Солоневський Р. Хитрун; Перевага; Стрілецька хитрість; Є і свідок; На позиції; Кава: Зі стрілецького гумору // Слово і час- 1998.- 7 лют.

* Солоневський Р. Хто є хто; Відкриття; Альтернатива; Об’ява; Чоловіча солідарність; Теж досвідчена; Біда: [Гуморески] // Горинь.-1991.-1 лют.

* Солоневський Р. Чи то правда, що лелека діточок приносить?// Погорина.- Рівне, 2003.-Вип.5.- С. 126-129.

* Солоневський Р. Чоловік спростовує ; Мистецтво; Правда і тільки правда: [Усмішки] // Слово правди.-1986.- 5 січ.

Марценковський Володимир Володимирович народився 3 липня 1953 року у місті Володимир-Волинський Волинської області у сім’ї військовослужбовця. У 1956 році сім’я переїхала у селище Клевань Рівненської області. У 1970 році закінчив Клеванську середню школу № 1. Після школи працював слюсарем-ремонтником на Рівненському заводі азотних добрив. У 1972 році був призваний на дійсну військову службу, служив у прикордонних військах. Після служби закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Працював вчителем у Кам’янській середній школі Рокитнівського району Рівненської області, вчителем у Клеванській середній школі № 1. З 1990 року працював директором Клеванської допоміжної школи-інтернау.

У 2003 році видавництвом “Азалія” Рівненської організації Національної спілки письменників України при сприянні Рівненського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Григоровича Шевченка була видана книжка “Замурована пам’ять”, у якій відтворено події початку XVII століття, коли князь Юрій Чарторійський, зрікшись віри батьків, прийняв католицтво і будував у Клевані на Волині цегляний костел, водночас зруйнувавши знаменитий православний монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці. Трагічна поема-легенда присвячена Клеванським майстрам цегельної справи, руками яких побудовано архітектурні паи’ятки у Клевані та в околицях.


КЛЕВАНСЬКИЙ ЗАМОК

(Балада)

Коли проходиш вдень чи спозарання

У Клевані під замковим мостом,

Перехрестись! Тут замуроване кохання,

Якого погасить не зміг ніхто.

…Стогнав над Клеванем туманний ранок,

Молились смерди: „Лихо не мине!”

Вже відчинив свої ворота замок,

Погнались вершники в Дерев ‘ яне.

Було відчуто у краю поліськім:

Болюче горе незворотно йде, –

У ліс на полювання Чарторийський

Свавільну п ‘ яну челядь вже веде.

Ревуть гайдуки: „В Голиш, княже, в шинок,

Там, в Лайдуха, міцнющий бродить мед.

В Дерев ‘ яне на паляниці поспіши-но”.

Гайдуки стрімко рушили вперед.

Багнюку місить звішена ватага

І наближається, бундючна, до села.

Вже в кубках піниться медова брага,

Бунтує кров приливами тепла.

Тримайсь, шинкарю, – хижі княжі злидні,

Вже й Лайдух втратив випитому лік.

Аж раптом хтось із ближніх княжих гриднів

За руку дівчину до шинку приволік.

Вона ж, мов горлиця, в тенетах вмить забилась,

Ступивши від нападника на крок.

Вельможі князю в ноги поклонилась,

І зал в німому захваті замовк.

Вчарований дівочою красою.

Замовк і князь, все випите пройшло.

„Вона моя! Везіть в мої покої!

А звати як?”, – „Оксана,” – з уст зійшло.

І ось вона уже у пишній залі,

Де розкіш сяє з кожного кутка.

Князь дорогі дарунки шле Оксані,

Яких і не торкне її рука.

Відмовилась від їжі і напоїв,

Ночами й днями погляд на вікно,

Думками й серцем рветься із покоїв

До матері, що білить полотно.

Там бути мало восени весілля,

Вона там покохала Василя,

Вже відбулося сватання-засилля,

Близька і рідна їй своя земля.

Розбилися всі княжі зазіхання,

Купується на світі не усе.

За Стублою живе її кохання.

Хай вітер звістку милому несе.

У серці князя нароста свавілля.

Він знає: в неї є Василь.

Вельможа мовив: „Буде вам весілля

Найвеселіше від усіх весіль!

Я швидко поєднаю ваші руки,

Даю вам слово! Буду я – не я! –

Сідлайте коней! Гей, мої гайдуки!

Ведіть у замок того Василя!”

І гаркнув князь: „Хай з ‘ являться музики!

Сюди напої і наїдки – теж!

Ведіть попа без метушні і крику…

Гей, джуро! За усім простеж!”

Блідих закоханих нашвидкуруч вінчали,

І кожний з молодих Хреста поцілував,

А потім відвели їх до підвалу…

Там власноручно князь замурував.

Гуло весілля не одну неділю,

Дзвеніла келихами княжа рвань,

Навік стоптавши молодих надію,

Сумний молився в горі Коливань.

Хрестились люди: „Боже наш єдиний!

Невинні душі в небо вознеси!

Прости гріхи їм, бо вони не винні!

Нещасні душі, Господи, спаси!”

У чорнім замку нелюди гуляли,

Батьків закоханих прибувши до стовпа.

І на кінець над проклятим підвалом

Невинного повісили попа.

Коли проходиш вдень чи спозарання

Під замковим у Клевані мостом,

Перехрестись! І спом ‘ яни кохання

Якого погасить не зміг ніхто.

Климентовська Вікторія Михайлівна народилася 2 серпня 1961 року в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Закінчила педіатричний факультет Київського медінституту. Працює за фахом в селі Дядьковичі на Рівненщині.

Авторка книжок: “Ковток свободи, клаптик неба” (Рівне, “Азалія”, 1995 р.), “Пересопницька осінь” (Рівне, “Азалія”, 1997 р.), “Каріатида” (ВАТ “Рівненська обласна друкарня”, 2003 р.), “На хвилях бузкових туманів” (Рівне, “Овід”, 2007 р.).

Дипломат конкурсу “Гранослов – 96″.

За поему “Спочатку була воля” нагороджена премією Організації Оборони Чотирьох Свобід України (США).

Член національної спілки письменників України з 1999 року.

Вірші включені в “Антологію Української поезії другої половини ХХ сторіччя” (Киїів, “Гранослов”, 2001 р.).


КАРІАТИДА

Якщо тобі тут тісно, то звільнись

Але поглянь: навколо стільки снігу!

Наперекір всьому, що тягне вниз,

В думках, у голові тримаю книгу.

Якщо ж цей стид на голові носить,

То буде лікувальна фізкультура -

І станеш, як одна з каріатид -

В античнім храмі різблена фігура.

Жіночий шик – на голові тримать

Сувій тканин, по вінця повний глечик,

Склепіння, по котрому виноград

Повився, що аж кетяги на плечі.

Тримати так, щоб не поїхав дах.

Ні захисту не ждать, ні відпочинку.

І знати, що із серця рветься птах.

І пам’ятать, що ти не стовп, а жінка.

І що на тебе впало, на одну.

Любов не дасть покинуть чи залишить

Самсон чи Атланти плечі гнуть.

А ти стоїш: чим тяжче, тим стрункіша.

Не може світ без нас, каріатид.

І доки в нього є така потреба,

Не боляче об камінь ноги збить,

Якщо на голові тримаєш небо.

ВІДКРИТІ НЕБЕСА

Коли з’явився сенс

Коли незвичний спокій -

Дрібне відмівши вбік,

Щось вічне воскреса.

Це раз на рік лише,

Чи раз на сотні років

Буває такий шанс -

Відкриті небеса.

Як в той прачас, без днів,

Коли – лише безодня,

Але вже в ній творивсь

І починався світ.

Від душних снів прокинсь.

Вже сходить Дух на води -

І той легкий порив

Дано тобі вловить.

Та не зловився сам

В розкішно-сірі сіті,

Яких то тут, то там

Наплутав сатана.

Відкриті небеса,

Здається, всім відкриті.

Та блискіточок – тьма,

А от Зоря – одна.

І в мене лиш одне

Зосталося бажання.

Несу його на Суд,

Прошу собі біди.

Відкриті небеса,

Немов відкрита рана,

Яка терпляче жде

Цілющої води.

Леміч (дівоче Кріса) Ольга Йосипівна народилась 15 березня 1950 року в багатодітній сім’ї – десятою, в селі Ромейки Володимирецького району Рівненської області. Батько Кріса Йосип Васильович 1907 р.н. на той час мав освіту 3 класи (шість років) польської школи, був майстер на всі руки, мав талант до музики, грав на скрипці, гармошці, балалайці, і ще вичиняв шкури і шив кожухи. Мав свою кузню, мав хист до столярки і мулярки, мурував печі і грубки, шив одяг для всієї сім’ї, це було до війни. З війни батько прийшов інвалідом без лівої руки, і хоч на протезі, але робив все і все в нього виходило, крім музики. Мати Кріса Анастасія Климівна 1906 р.н. була неграмотна, але мала хороший голос, знала безліч пісень, всі біблійні притчі, і могла вирахувати всі дні великих і маленьких свят по пам’яті.

У сім років Ольга пішла в школу. Вісім класів закінчила в 1965 році в Ромейківській восьмирічній школі. Дев’ятий і десятий клас закінчила в 1967 році в Антонівській середній школі, яка знаходилася через 15 кілометрів від Ромейок. Деякий час працювала секретарем сільської ради с. Ромейки.

В 1970 році приїхала в с.Зоря Рівненського району. Працювала обліковцем Зорянського відділення колгоспу.

В 1972 році відмінно закінчила Львівську однорічну школу садівництва. Вийшла заміж за Леміча Миколу Васильовича в 1973 році. Народила трьох синів і разом з чоловіком виховувала. Всі сини мають вищу освіту, на даний час мають свої сім’ї. За період з 1974 року працювала поварем, начальником відділення зв’язку, зав. будинком культури і на інших роботах.

З 1986 року працює бібліотекарем в с.Білів (відмінно закінчила (заочно) Дубенське культурно-освітнє училище), і по даний час працює. Також Ольга займається творчістю, пише вірші для душі, які неодноразово були надруковані в газетах.

Відеоролик з віршем Ольги Леміч “Про село Білів”:

СИРОТА

(читаючи Т.Г.Шевченка)

Чому в лузі верба гнеться?

Вітер пригинає,

Чому плаче сиротина?

Бо мами не має.

Саме собі без родини,

Одне, як билина,

Стоїть, плаче в “Переході”,

Просить милостиню.

Замурзане. обідране.

Ручечку протяне.

Дехто кине копієчку,

А хто – і не гляне.

- Розвелось вас, де не глянеш,

Плюне спересердя,

А воно загляда в очі,

Просить милосердя.

Знайшло собі компанію,

Бомжів таких самих,

Та й туляться по підвалах,

Притулку шукають.

Є в них старший, йому малі

Данину приносять,

Забере все до копійки,

Що за день напросять.

Стоїть, дрижить, стулилося,

В драній одежині,

Щодень плаче в “Переході”,

Просить милостиню.

Бойчук Василь Антонович народився у 1950 році в селі Дивень Корецького району Рівненської області. Батьки його були простими трудівниками землі. Напевно, розуміння важливості їхньої нелегкої, але самовідданої праці й породило у творчості автора той особливий, щирий підхід до опису буднів села, доль звичайних хліборобів…

Василь Бойчук закінчив філологічний факультет (українське відділення) Рівненського педагогічного інституту та здобув другу вищу освіту на факультеті журналістики у Києві.

Друкувався з юних літ у районах, обласних та республіканських газетах, журналах, у літературних збірниках. У київському видавництві “Здоров’я” вийшла документальна книжечка-нарис про фізкультурників області.

Своєю творчістю найяскравіше засвідчив талант публіциста, автора коротких новел та оповідань.

Нині, вже четвертий рік, працює головним редактором Рівненського міськрайонного тижневика “Слово і час”.



“Вечір мого літа”

(уривок)

Він почався з тої дороги – густо обставленої зеленими свічками шумливих, неспокійних тополь, навширочінь розкинутого поля, що стелилося від неї гордовито у повені трави і квітів до найближчих сіл.

Тітка Степа гукнула мене, коли я вже поставив у двір машину і збирався зникнути в самотній батьковій хаті за скрипучими дверима, щоб трохи відпочити від поїздки.

Вона перехилилася через низький пліт і незвичайно басовито протягла:

- Агов, Михайле, а підійди-но до тітки на розмову. Бач простигла, води холодної з колодязя нахапалася, кричати не в силі.

- То й не кричіть, курей не лякайте. І Бровка.

- А-а, втік десь той песиголовець Бровко, за якоюсь сучкою поволікся і, як і мій колишній чоловік, десь на кутках затримався. Та я ні за тим, ні за тим не журюся.

Тітка відкашлялась, смачно сплюнула і продовжила, хитро блимаючи на мене:

- Ти добре діло мені зробиш сьогодні, ага?

- Яке?

- А таке – пожени коней за мене пасти! У нас тут черга між сусідами-пастухами. Мені ось випало. А тобі що?

- Та я… той… якось не готовий, не сподівався…

- А ти сподівайся… Я за це чарку наллю!

- Добре знаєте, що я не п’ю. Хочете мене задарма використати? Завжди ви так.

Ой, Михайлику, та будь трохи поступливішим. Ось батько твій, царство йому небесне, який був добрий… І мати, і їй царство небесне…

А я поганий? Чого гірщий?…


Черешня

Наче зганьблена блискавицею, громом і вітром, раптом впала на зелений килим трави стара черешня у тітчиному садку. Впала миттєво, видавши якийсь внутрішній зболений стогін, і застигла в німо¬му чеканні.

Не було господаря в тітчиному домі, й сама вона була немічна на свої похилі літа. Тому так і пролежала черешня те літо, в яке звалило її додолу. І осінь про¬лежала, і зиму. А навесні взялися два сусідські пару¬бійки таки порізати її надрова. Після того, як посніда¬ли з чарчиною, попрямували в садок. Накульгуючи, пішла з ними й тітка, щоб подивитися на їхню роботу.

Аж глянули — та всі й зупинилися. Лежачи долі¬лиць, була обсипана черешня білим цвітом, наче зап- ізнілим снігом. Чи то біла, чи то сива, та так поперек садка — ніби квітучий вибух ніжної повені.

Тітка враз пустила незвану сльозу:

— Буде ще жити, хлопці.

А по хвилі:

— Хай живе!

Парубійки переглянулися. Один не втерпів:

— Траві ж не дасть рости. Та й що то за дерево ле¬жаче?

Тітка змахнула сльозу:

Ні, хай таки цвіте, хлопці! А чарку я вам ще зараз наллю, як за роботу . . .

Так і залишилася лежати черешня в тітчиному сад¬ку. На диво всім родить третє літо.

Наче людина – мужня, глибокої віри в себе, сильна: її прагнуть звалити, зіштовхнути з правильного шля¬ху, а вона встає і йде. І навіть той шлях стає світлішим від її впевненої ходи.

Цвіте і родить черешня. Ось і віти свіжими пагона¬ми потяглися до сонця. І старе гілля, наче змолоділе, стрепенулося схвильовано від плоду.

Тітка старечими, майже невидющими очима розг¬лядає те диво у своєму садку і посміхається;

— За життя треба боротися! — це — і собі, і сусі¬дам.

У кого після побаченого вистачить глузду заперечу¬вати?

Цвіте, плодоносить черешня … І молодіє поруч із нею старий садок.

Олександр Євтушок народився 28 лютого 1975 року селищі Зоря Рівненського району. Закінчив бібліотечно-бібліографічний факультет Рівненського державного інституту культури, працював бібліотекарем.

Видав окремою книгою роман “Рома і Дмитро Трирогм”. Сталося це завдяки підтримці обласної організації Національної спілки письменників України і спонсорській допомозі клубу “БлагоДійна корова” СП “АД-Зоря”.

Роман талановитого прозаїка не залишився непоміченим на традиційній нараді молодих літераторів, яка проходила 2002 року в Коктебельському будинку творчості письменників у Криму і учасником якої був О. Євтушок.

В 2003 році отримав стипендію за програмою підтримки діячів культури Рівненщини. Лауреат ІІІ премії у номінації “проза” від видавництва “Смолоскип” 2004 року – за повість “Пиво з абрикосів”, учасник Десятого семінару творчої молоді в Ірпіні.

В 2006 році Олександр Євтушок – володар гранту обдарованій молоді у галузі літератури голови облдержадміністрації та голови обласної ради. Роман “Рома та Дмитро Трироги” був представлений на Конкурсі молодіжного міського роману від “Фоліо”. В 2-му томі альманаху сучасної української літератури “Нова проза” Були надруковані твори автора.

В 2007 році письменник був учасником 14-го Форуму Видавців та Другого Мажнародного літературного фестивалю.

З вересня 2007 року Олександр Євтушок співпрацює з журналом “Україна”.

“Рома і Дмитро Трироги”

(уривок)

…У дівчиська не було жодного права, жодного шансу не визнавати його своїм братом. Був, щоправда, один момент, коли вона і він засумнівалися у цьому. Тоді Рома саме пішла до школи і відчула, що може бути окремою дівчинкою. А брат одним з віддалено видимих сторонніх старших школярів. І Дмитро одразу зметикував це. Обоє-бо почали відтоді вважати себе більш незалежними. Відповідно припинилося його підліткове опікунство над нею, – для її розваги. У неї ж почалися будні окремих домашніх завдань і ранкових хникань, коли її будили до школи. Не могли битися, через надто різні вікові категорії, то сварилися. Доходило до брутальності, з подробицями про їхні особисті риси. Зате через кілька років, коли вона втямила, що таке самодостатнє читання будь-якої, на свій смак обраної книги, довелося водити її до всіх без винятку бібліотек. І прописувати там, аби вона могла наодинці, з властивою їй впертою і мовчазною, аж до заціпеніння, примхливістю, перебирати книжки. Нишпорити по полицях і стелажах любила лише самостійно.

Щойно їй хтось щось радив, всовував, наказував чи примушував, вона починала ніяковіти й пригнічено ігнорувала ту людину з її чтивом всією своєю ламкою постаттю. А зрештою, виховувалася сама і його впливу шукала хіба підсвідомо. Рідна кров зобов’язувала, хоч і не завжди. Одностайністю цей процес не відзначався. І ніщо їм не збиралося загрожувати і не могло. Здається. Вступ сестри до інституту минулого року це мирне співіснування тільки загострив.

Ким вона була на той час, можна було й не показувати. Але вона демонструвала. Отут якби і розписатися… Всі або ніхто, в першу чергу, звертали чи зовсім не звертали, увагу на те, що вона сестра Дмитра. Тільки більш нарвана, себто дратівлива. Могла полаятися з матір’ю, одягнути чорну міні-спідничку, коротеньку футболку надголе пузо і, накинувши на розмір більшу сорочку, їхати у тролейбусі зі збіркою Євгена Маланюка, читаючи. Могла бути непомітною, скромною й інколи навіть говорити сама з собою такими собі короткими фразеологізмами. На кшалт: “Дура ти, ваше вєлічєство!”, “Повір мені!” або “Іди звідси!” Зрештою, – це все вибрики. От що точно було встановлено, так це те, що вона не мала ані найменшого сумніву в необхідності закінчувати інститут, щоб отримати нібито обов’язковий диплом. Хоч і вважала, що це прийде легко, само собою (тільки навчайся!). Адже, напевно, від Дмитра почула, що справжня ціль в житті з’являється аж після випуску. Тому вже зараз хотіла знайти якусь роботу і перейти на індивідуальний графік навчання. Але їй нічого путнього ще не вдалося зустріти: ні бібліотеки, ні роботодавці, що пропонували місце секретарок чи лаборанток, не могли задовольнитися її навичками. У всьому іншому її леліяли і гріли, мов останню спадкоємницю. А вона, знай собі, читала книги, переважно якісь класичні та мудрі, не белетристику. Ходила з подружками на дискотеки, до інституту, на якісь таємні побачення. Й помирала від кінематографа.

Що свою сестру любить, Дмитро уголос ще ні разу не вимовив. Він просто давно це в собі зауважив. Бо переважною більшістю, по-справжньому, все вирішувала одна лиш хитка шкала чуйності Роми, її пониження чи підвищення залежало лише від дівчини. І як вони при тому влаштовувалися, було відомо тільки їм двом. Хтось вдавався до погодинних проміжків очікування, а інший й до затамування, щоб перебіситися на самоті…


В книзі висвітлюються найважливіші події, пов’язані з історією українського-«озацтва від часу .йога винищення на межі XV-XVI ст. до ліквідації іурядом Російської імперії в; кінці-XVIII — на початку XIX ст. Особливу; увагу приділено найбільш яскравим; постатям Війська Запорозького, їх політичній і державній діяльності. Значне місце на сторінках праці відведено міжнародним відносинам українського гетьманату, козацькій ментальнЬсті, побуту, бойовому мистецтву, атрибутиці тощо. Певною мірою показана роль жінки в “лицарському” середовищі. Своє яскраве відображення знайшло ставлення до козаків представників різних народів, і володарів іноземних держав, їх сприйняття за межами Батьківщини.

Книга розрахована на широке коло читачів.


Козацька доба — сліпуче яскрава епоха нашої історії, героїчна, жорстока, безмірно романтична епоха, коли нестямні пристрасті миттєво рятували або руйнували цілі держави, коли карколомні пригоди були звичною нормою буття, коли честь вважалася набагато ціннішою за життя, котре постійно балансувало на межі буття й небуття, а вчинки говорили за себе набагато красномовніше за будь-які, навіть найкрасивіші слова. Саме вчинки, діла, виявляють сутність людини, саме вони перш за все дають підстави вважати людину видатною особою.

Для школярів, абітурієнтів та всіх, хто цікавиться історією України.


Українці як нація змогли вижити в пору найтяжчих історичних випробувань і зберегти свою неповторну культуру тільки завдяки тому, що серед них зі століття в століття з’являлися видатні державні діячі, полководці, мислителі, поети й художники. Ті, хто змінював не тільки хід історії, але й свідомість сучасників, хто сіяв добре насіння людяності, гідності, любові до свого народу, хто зробив вагомий внесок у загальну духовну скарбницю України й усього людства.


Книга сучасного українського історика та письменника — це виклад історії однієї з найвизначніших ідей українського державотворення, де автор прагне не лише дослідити ті чи інші явища, а передусім їх осмислити. Вона містить величезний масив інформації про становлення, розвиток і руйнацію Козацької держави. Значну увагу приділено міжконфесійному становленню та стосункам українців, широко висвітлено діяльність політичних і військових діячів доби Козацької держави та пізніших часів.

Видання має значну кількість ілюстрацій. Окремим розділом у книзі подано документи до теми.

Для науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів та всіх, кому небайдужа українська історія XVI-XVIII ст.



Ця книга — захоплююча, яскрава розповідь про славетну історію Запорозької Січі — од витоків і до злочинного зруйнування її російським царатом.

вського університету В. Б. Антонович (1834—1908) потай від властей викладав студентам протягом 1895/96 навчального року історію козаччини. Зачаровані слухачі детально законспектували блискучі лекції історика, і згодом рукопис, відредагований О. Кониським, вийшов друком подалі від злого ока російської цензури — у Чернівцях (1897) та в Коломиї (1912)…


Спираючись, на значний фактичний матеріал, автор доводить, що український народ завжди був демократичною, свободолюбною спільнотою, що героїчне минуле козацтва — це і є справжня історія нашого краю.

Книга розрахована на широке коло читачів.


У дослідженні на основі великаїїКІльк^сті письмових документів, в т. ч. досі неопублікованих листів, іконографічних джерел, а також результатів 20-річних археологічних розкопок, проведених під керівництвом автора, розповідається про одну з ^найвизначніших подій Визвольної війни 1648— 1654′ років — битву під Берестечком. Вперше у науковий обіг вводиться багато унікальних, невідомих дослідникам предметів козацького та селянського побуту, проаналізовано організацію та озброєння українських повстанських військ.

Для наукових працівників, істориків, учителів, усіх, хто цікавиться’ історією рідного краю.


Це книга про одну з найбільших трагедій української історп битву під Берестечком Написана ше в 1966-67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і r безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х.

Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роліу переростала у філософію поразки взагалі в розуміння щоЧюразка – це наука ніяка перемога так не вчить”, а відтак і в необхідність перемоги над поразкою. І, викидаючи попередні варіанти як відгорілі ступені її ети на сьогодні, вже у незалежній Україні, в часи, коли вона стоїть перед загрозою вже остаточної поразки, – ця книга з необхідною бути написаною переросла для автора в необхідність бути опублікованою.

Книги подаровані директором Дубенського історико-культурного заповідника Смоліним П. П.

Це видання присвячується 70-річчю мужейної справи на Дубенщині. Йдеться в ньому про історію міста Дубна, яке було і залишається значним культурним та іторичним центром древньої Волині.

Місто Дубно належить до найбільш цікавих в історично-культурному контексті міст України, міст-заповідників, де ще збереглися ознаки різних часових прошарків. Це місто-легенда, яке таїть тисячі переказів про героїчні постаті, про звитяги і герці, про ніжність і мужність, вірність і зраду, смерть і невмирущість.

Цей науковий збірник є ще одним виданням Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, яке знайомить читачів із тезами доповідей, виступів і повідомлень учасників Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої півтисячолітньому ювілеєві Магдебурзького права у місті Дубні Рівненської області.

У збірнику опубліковано матеріали науково-теоретичної конференції, яка відбулася 12 липня 2008 року в м. Дубні Рівненської області з нагоди 15-річчя створення тут Державного історико-культурного заповідника.

У матеріалах висвітлено основні віхи становлення і розвитку Заповідника. Окремий розділ присвячений дослідникам, краєзнавцям, музейникам.

У книзі «Князі на Дубні» автор Петро Смолін (директор Державного історико-культурного заповідника міста Дубна, заслужений працівник культури України, лауреат премії імені Ігоря Свєшнікова в галузі охорони культурної спадщини, учасник бойових дій) розповідає про славні роди князів Острозьких, Заславських, Сан-гушків, Любомирських, Барятинських, а також графський рід Шувалових. Гортаючи сторінки нарису, читач матиме змогу ознайомитися з князями, які своїми особливими внесками зробили Дубно таким історичним і мальовничим містом.

Документально-історичне видання присвячене 550-річчю з Дня народження К. І. Острозького, ілюстроване рідкісними фотоматеріалами.

Тези наукових доповідей і повідомлень цієї ювілейної науково-теоретичної конференції присвячуються 200-річчю від дня народження геніального Миколи Васильовича Гоголя.

Насамперед, йдеться про його безсмертну повість “Тарас Бульба”, позаяк це -Дубенщина. Але – не тільки про це. Бо титанічна постать Гоголя – багатовимірна й доволі неоднозначна. Безперечно, це видання стане в неабиякій нагоді педагогам і науковцям, школярам і студентам, журналістам і краєзнавцям – всім шанувальникам і дослідникам творчості письменника.

Старі поштівки і фотографії з видами Дубна збирало не одне покоління музейників. Фондова колекція цих раритетів є гордістю Заповідника. Вагомий внесок до фотоальбому належить колишнім і теперішнім мешканцям міста, які передали у фонди свої надбання задля збереження історичної та культурної спадщини Дубна. Це – Степан Гордієвич, Борис Савчук, Галина Салієнко, Антоніна Пономаренко, Людмила Прибит-ковська, Ангеліна Димо, Цві Малер, Тетяна Трубіна, Михайло Гальчук, Володимир Волошин, Володимир Сухолейстер та інші. Використано також копії збірки архівних фотографій міста Дубна з Варшавського Інституту Мистецтв Польської Академії Наук, подарованих владою міста-побратима Дубна – Соколова-Подляського.

Видати подібний фотолітопис старовинного міста Дубна було давньою мрією автора – Тамари Дмитренко, яка очолює відділ історії Заповідника і впродовж 30-ти років збирає та систематизує колекцію.

Праця розрахована на увагу, насамперед, старшого покоління дубенчан, яке згадує наше місто таким, яким воно збереглося на старих знімках, та нинішньої громади Дубна, а також тих, кого доля розкидала по всьому світі, але в серцях назавше залишилися пам’ятні куточки рідного краю.

Цей науковий збірник знайомить читачів із тезами виступів, повідомлень і доповідей учасників Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції “Єврейському народові”, яка присвячується багатовіковим українсько-єврейським взаєминам на Дубенщині.

Гості цього поважного форуму – із Києва й Тель-Авіва, Праги й Луцька, Рівного й Старокостянтиноеа, Бердичева і Крем’янця, Львова і Дубна: вчені, музейники, освітяни, культорологи, просвітяни, краєзнавці, письменники, журналісти, представники влади.

Це видання, безперечно, стане в нагоді шанувальникам нашої минувшини, навчальним закладам, викладачам, студентам, ліцеїстам, гімназистам, школярам і послужить поглибленню, розширенню, зміцненню приязних стосунків між: українським та єврейським народами.

У книзі «Форт-застава Дубно» автор Петро Смолін (директор Державного історико-культурного заповідника міста Дубно, заслужений працівник культури України, лауреат премії імені Ігоря Свєшнікова в галузі охорони культурної спадщини) розповідає про унікальну фортифікаційну пам’ятку кінця ХЇХ століття – Дубенський форт. Уже більше ста років споруда привертає увагу численних відвідувачів з України та з-за кордону.

Це документально-історичне видання, здійснене до 120-річчя форту, ілюстроване фотоматеріалами, багато з яких публікуються вперше, містить короткий словник, біографічний покажчик.

Праця розрахована на істориків, краєзнавців, усіх тих, хто небайдужий до історії визначних пам’яток.

Пересопницькому Эвангелію – 450 років


Ілюстрована енциклопедія історії України в трьох томах.
1—49 Авт. тексту О. Кучерук; Іл. та худож. оформ. Л. і С. Голембовських, С. Білостоцького — Видання перероблене, доповнене — К.: Спалах, 2004. — Т. 1: (від найдавнішого часу до кінця 18 ст.) — 216 с: іл.

В енциклопедії подано короткі характеристики видатних діячів минулого, розглянуто значну кількість подій, явищ, пам’яток літератури, історії та культури, починаючи з давніх-давен і до кінця 18 ст. Краще осягнути багатовікову історію нашої держави допоможуть численні ілюстрації, карти, схеми. Призначена школярам старших класів, абітурієнтам, студентам вузів і технікумів, а також широкому загалу читачів, які бажають поглибити свої знання.


Пересопниця. Краєзнавчий нарис. Рівне, “Азалія’ 2003 — 160 с.

Ця книга створена археологом Святославом Терським на основі усіх нині доступних історичних джерел, результатів багаторічних власних археологічних розкопок та досліджень свого батька — відомого львівського археолога Володимира Терського. Це найвагоміше на сьогодні науково-популярне видання про колишній княжий город, столицю Погоринського краю Пересопницю, де творилася перша україномовна книга — славнозвісне “Пересопницьке Євангеліє”.


Федоришин М.В.
Ф 331 Пересопницька першокнига. Книга друга. – Рівне: «Перспектива», 2005. -
84 с: ілюстр.

Одним із явищ українського Ренесансу була спроба замінити церковно-слов ‘янську мову богослужбових кнцжок рідною для народу — українською. Ця спроба була втілена у найцікавішій пам ‘ятці під назвою Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 p.p.), з перекладом на українську мову багатьох старослов’янських, малозрозумілих та тих, що вийшли з користування слів. Не зустрівши схвалення вищих церковних ієрархів, у подальшому подібні спроби не впроваджували. Отже, Пересопницьке Євангеліє залишилось унікальною пам ‘яткою українського рукописного мистецтва свого часу.

Ця книга також: про людей, які були творцями Української Першокниги. Видання буде корисним для всіх, хто цікавиться Істрією та культурно-мистецькою спадщиною Волині або є фахівцем у цій галузі.


Першокнига (Предм. Є. Шморгуна. упоряд. М. Федоришина). – Рівне: Світоч, 1992. – 39 с.

До книги увійшли основні історичні дослідження про Українську першокнигу “Пересопницьке Євангеліє” (1556 -1561 p.p.) відомих вчених дослідників 19 ст. М.Максимовича, П.Житецького та сучасного науковця-філолога Я.Поліщука.

Збірник відкриє маловідомі сторінки нашої історії, культури для вчителів, працівників культури і мистецтва, студентів та всіх, хто цікавиться краєзнавством.


Рівненський край. фотоальбом. – Рівне: 2009. – 207 с.

Альбом фотографій мальовничого краю Захщної України – Рівненщини. Чудово підібраний ілюстративний матеріал дає змогу ознайомитись з неповторними краєвидами, давніми пам’ятками архітектури та культури всіх куточків області – справжньої перлини нашої держави.

Видання присвячене 70-річчю утворення Рівненської області.


Мізерний А. Запрошує Рівненщина: фотоальбом. – Рівне: 2009. – 212 с.

Запрошує Рівненщина — авторський альбом фотохудожника Анатолія Мізерного. У книзі відтворені унікальні історичні, архітектурні та мистецькі пам’ятки Рівненської області, регіон, що справедливо вважається перлиною Волині та Полісся.

Автор поведе невибагливого мандрівника, історика чи краєзнавця своїми улюбленими туристичними стежками, на яких подорожнього чекає багатобарвний і неповторний світ легенд, історичної величі та невимовної краси.


Ярослав ПУРА. Край наш у назвах. Частина 5. – Рівне: ОКП “РБВ”, 2004. – 328с.

У п’ятій частині книжки серіалу «Край наш у назвах» проаналізовано 7575 прізвищ, виявлених у діючому мовленні Рівненського району, крім обласного міста Рівного. Також вміщено 17 нарисів про історію назв осель та річок цього ж регіону.

Для краєзнавців, учителів, студентів, учнів та інших читачів.


Шморгун Є. І.
Ш – 749. …1 пітьма не здолала його. Сторінка буття «Пересопниць-
кого Євангелія» – Рівне, 2011. – 164с.

Клеванські єзуїти, звіряючи із описом майно Пересопницького монастиря, подарованого їм князем Чорторийським, виявили, що знамените рукописне Євангеліє кудись зникло…

Про те, яку першій половині XVII століття наші предки рятували свою Першокнигу від ворожого глуму, а можливо, й від знищення, йдеться у творі Євгена Шморгуна «…І пітьма не здолала його».


Шевчук В. О.
Ш 37 Око Прірви: 1996. — 197 с.

Головний герой роману “Око Прірви” — художник та каліграф Михайло Василевич — творець знаменитого Пересопницького Євангелія. У пошуках утраченої творчої енергії він переживає ряд дивовижних пригод, які, безумовно, захоплять читача. Разом з тим цей твір спонукає до роздумів над кардинальними проблемами людського буття.

Біль душі людської

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика, і ні могили.

То був такий навмисний голод…

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?!

Антоніна Листопад

Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодний Мор, який забрав життя мільйонів наших земляків. Жорстокість Голодомору полягає передусім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл та цілих районів, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій супроти незгодних тоталітарна система створила для українців умови, які були несумісні з життям.


ЧОРНА КНИГА УКРАЇНИ: 36. документів, архів, матеріалів, листів, доп., ст., досліджень, есе/Упоряд., ред. Ф.Зубанича; Передм. В.Яворівського. — К. : Вид. центр «Просвіта», 1998. — 784 с.

Тоталітарна система тягнеться за нами, як кайдани, яких ми ще остаточно не позбулися, а тільки перепиляли ланцюги. Злюмпенізований народ ( це не вина його, а біда!) більше пам’ятає ковбасу по 2.10, як голодомор чи сталінщину. Важко врятувати свідомість народу спільними зусиллями інтелектуалів-політиків, економістів, бізнесменів, інтелігенції – тому Демократична партія України звернулася через пресу до наших громадян, аби вони самі написали “Чорну книгу Україну” – про те, як тоталітарна система пройшлася по їх долях, долях їхніх родин у XX столітті.

Результату того звернення не сподівався ніхто із ініціаторів: таку унікальну, вбивчу книгу міг написати лише народ. Втім, ось вона перед вами: читайте, плачте, аби цього більше ніколи не повторилося.


Книга розповідає про голодомори в Україні 1921—1923, 1932—1933 і 1946—1947 років. У ній вміщено документальні матеріали, спогади, фотографії, інші свідчення тих часів, зібрані Синодальною комісією Української Православної Церкви з увічнення пам’яті жертв голодомору, дано церковно-історичну та духовно-етичну оцінку жахливого злочину більшовицького тоталітарного режиму.

Видання акцентує увагу на антихристиянській, гріховній сутності штучного “Великого посту” і трактує цей феномен як засіб знищення віри та духовності народу, знаряддя боротьби з Богом, з Його одвічним моральним законом.


Голодомор у першій столиці / Укладання І. В. Шуйського, В. А. Полянецького; Передмова І. В. Шуйського. – X., 2006. – 288 с.

У цій книзі висвітлені трагічні події, пов’язані з Голодомором 1932— 1933 років, котрі відбулися в Харкові – столиці радянської України. На підставі архівних документів, свідчень очевидців, автори-упорядники доводять, що голод був створений у результаті цілеспрямованої дії влади.

Окремими розділами до книги увійшли літературні твори українських авторів та дослідження фахівців про негативний вплив голодування на організм людини.

Більшість запропонованих читачу документів тривалий час зберігалися у закритих фондах під грифами секретності і були недоступними для дослідників.

Видання розраховане на науковців, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією України.


Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках. – К.: ВД «Стилос», 2007. – 288 с.

У книзі на основі матеріалів усної історії розкривається глибина трагедії українського народу під час Голодомору-геноциду у 1932-1933 роках. Усні свідчення неспростовно доводять, що акція геноциду українських селян була чітко спланованою більшовицькою владою Кремля.


Марочко Василь. Голодомор 1932-1933 рр. – Київ, 2007. – 64 с.

Книжка в науково-популярному форматі оповідає про одну з найтрагічніших сторінок української історії -геноцид українців в 1932-1933 рр. шляхом спланованого комуністичною владою голодомору. Висвітлюється тактика й стратегія уряду СРСР та керівництва ВКП(б) на знищення українського села, руйнівні наслідки насильницької колективізації в Україні, рух опору проти примусового створення колгоспів та непосильних податків, особливості й перебіг голодомору, випадки людоїдства. Запропоновано методику підрахунку реальних жертв голодомору-геноциду.

Для всіх, хто не байдужий до цієї скорботної сторінки української історії.


Хроніко-документальне видання відтворює факти, події, явища в селах Української СРР 1932-1933 рр. – Голодомору, спричиненого суцільною колективізацією, надмірними хлібозаготівлями, репресіями. Використано опубліковані збірники документів і матеріалів, архівні фонди України та Росії, листування і таємні шифрограми Сталіна, листи селян до партійно-радянської номенклатури, доповідні записки іноземних дипломатів.

Для істориків, педагогів, краєзнавців, студентів – усіх, кому не байдуже трагічне минуле українського народу.


У монографії в контексті нових осмислень, новаторських підходів, на основі широкого кола емпіричних джерел висвітлюються питання трагедійного явища — голодомору в Україні на початку 30-х років. Відтворюються реальності геноцидної згубної політики, зокрема, центральної влади стосовно селянства України, найчисленнішого в тогочассі населення, мученицької гибності його.


У книзі вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливіших трагедій в історії людства – штучний голодомор-геноцид 1932-1933 рр., спрямований на винищення українського народу.

Спогади, зібрані впродовж багатьох років, доповнені документальними матеріалами й свідченнями про голодомор 1946-1947 рр., дають змогу побачити дію страхітливого механізму знищення українського селянства, відновити замовчувані досі сторінки вітчизняної історії.


Голодомор в Донбасі (1932-1933 рр.): Авторський роздум, свідчення, цокументи. — Донецьк: Донбас, 2008. — 304 с.

Розрахована на широкий читацький загал та на істориків-дослідників.


Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. — К.: Наш час, 2007. — 424 с.

На підставі багатьох документів і свідчень автор встановлює, що Голодомор 1932-1933 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства. В книзі доведено, що Сталін застосував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори».

Книга допомагає усвідомити, що терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці.

Це дослідження призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», прийнятого Верховною Радою 28 листопада 2006 р.


Ніби спокійно, у гараздгх плине сільське життя. Буденна праця осявається святами, весіллями, хрестинами. Але ж якась сила отверзає вуста старенькій, котра мовчала всі повоєнні роки,— і стргшна правда злітає з тих вуст… Про це — повість «Прокляття».

Гострою конфліктністю і психологізмом позначені нові твори відомого сучасного українського письменника. В центрі уваги автора — життя людей у важкі часи української історії.


В новій книжці відомої української письменниці, яка живе в Краснодоні, на Луганщині, біль і сум рідної землі народжують істину земних глаголиць, освячених святою Покровою. І Духом Давидових псалмів.

Страница 34 из 38« Первая...1020...3233343536...Последняя »