Л.І.Глібов
Електронний каталог
Бібліотека для дітей
Контакти
Рівненська обл.,
Рівненський р-н,
смт.Клевань 2,
вул.І.Франка, 17
тел. (0362) 7-12-35,
моб. (097)-674-75-52
E-mail: klevan_libr@ukr.net

:: Графік роботи ::
з 9.00 до 18.15
п’ятниця, неділя з 9.00 до 17.15
вихідний – субота
останній четвер місяця санітарний день

Директор:
Левчук Галина Миколаївна

Ми в соцмережах
   

   
Анонс подій


16 березня - "СНІД - проблема 21 століття" Година спілкування

19 березня - "Читаємо вголос казки" Година читання вголос

21 березня - "Цей чарівний світ поезії" Літературні посиденьки

25 березня - Країна казкова - країна казкова" Свято

26 березня - "Ласкаво просимо в Інтернет" Екскурсія

26 березня - "Як Зайчик Книзі допомагав" Лялькова вистава

27 березня - "Компютер чи книга?" Тематична дискусія

27 березня - "Вікторина для читайликів" Вікторина

28 березня - "Книга і компютер в інформаційному суспільстві" Бібліотечна година

29 березня - "Наталя Забіла - поет, казкар, драматург" Літературний ранок

30 березня - "Інтернет - вікно у світ" Інформаційна хвилинка

31 березня - "Природолюби" Екологічна вікторина

Посилання
Технічні можливості люб'язно надано Рівненською філією українського телекомунікаційного провайдера "ВОЛЯ"

















Зорянський ДНЗ
Wi-Fi

В рамках програми "Бібліоміст" в Рівненській центральній районній бібліотеці працює "Безкоштовний Інтернет" є "Skype" та "WI-FI" - зона. Чекаємо Вас за адресою: вул. І.Франка, 17, тел. (0362) 27-12-35
Книга в кожний дім!

Нова послуга від Вашої улюбленої бібліотеки!

Любий друже, хочеш читати, але не маєш часу відвідати нашу бібліотеку – замов книгу по телефону
(0362) 27-16-63

та ел. поштою klevan_libr@mail.ru

Потрібен "Вісник державних закупівель"? Отримайте на електронну пошту безкоштовно!

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує усім, хто має читацький квиток бібліотеки на 2014 рік скористатися послугою електронної доставки документів та замовити за допомогою онлайн-форми на свою електронну поштову скриньку статті з державного бюлетеня "Вісник державних закупівель". Статті надходитимуть у форматі сканованої копії, що у роздрукованому вигляді буде рівноцінною ксерокопії документа.

Здійснити замовлення можна тут.

Якщо Ви не маєте дійсного читацького квитка, зверніться до працівника Вашої районної бібліотеки і він здійснить замовлення, використовуючи власний.



16.12.2011 року в центрі безкоштовного доступу до мережі Інтернет було проведено тренінг «Спілкування по Skype» з учнями 5-10 класів Клеванської ЗОШ №2. Учасники тренінгу реєструвалися в програмі Skype, спілкувались один з одним, обмінювалися повідомленнями під час спілкування, створювали свої групи і пробували спілкуватися з ними. Діти були задоволені наданою інформацією, адже ці навики вони зможуть використовувати у своєму подальшому житті.
Тренінг проводили методист І категорії відділу організаційно-методичної та інформаційної роботи ЦРБ Шукрута Л.М. та бібліотекар відділу обслуговування ЦРБ Громик І.П.


14 грудня 2011 року в Рівненському районному будинку культури відбулася зустріч ліквідаторів Чорнобильської катастрофи з представниками обласної та районної державної адміністрації. Ліквідатори мали змогу поспілкуватися з заступником голови облдержадміністрації А.Юхименком, головою райдержадміністрації В.Карпенчуком, головою районної ради М.Свінтозельським, спеціалістом пенсійного фонду. Рівненська центральна районна бібліотека та районна бібліотека для дітей організували виставку-інтерв’ю «Біль і тривога Чорнобиля» в фойє будинку культури. А педагоги Клеванської музичної школи підготували святковий концерт.

Михайло Іванович Степанюк народився 22 січня 1942 року у селі Жильжа, нині Костопільського району, в сім’ї хліборобів.

Михайло закінчив 11 класів Броницької загальноосвітньої школи.

У 1961-1964 рр. Служив у лавах радянської армії в окупованій тоді східній Німеччині.Знаходячись на могилі радянських воїнів Трептов-парку (Берлін) написав перший вірш, який публікувався у армійській газеті.

Після служби в армії закінчив Рівненське музичне училище, Мирогощанський радгосп-технікум, юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка.

Працював завідувачем клубом, водієм (1959 р.), робітником, бригадиром з формування цегли Броницького цегельного заводу (1964-1966 рр.). У 1967 році був обраний головою виконкому Зорянської сільської ради. Протягом 1971-1972 рр. працював заступником директора автотранспортного парку агрофірми «Зоря». 1972-1990 рр. – голова виконкому Зорянської сільської ради. 1990-1991 рр. – директор бройлерної фабрики агрофірми «Зоря», 1991-1992 рр. – заступник директора склотарного заводу, згодом – директор будівництва, директор заводу, голова правління ВАТ «Склотарний завод» (1992-1997 рр.) генеральний директор СП «АД-Зоря».

З 1999 року – заступник генерального директора ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря», головний редактор заводської газети «Склотарник», секретар правління фонду-клубу «БлагоДійна корова», член виконкому Зорянської сільради, депутат Рівненської районної ради.

Автор збірок: «Бо ми того варті» (Рівне, «Азалія» 2001 р.), «Грабівський вал»(Рівне, «Азалія» 2002 р.), «Діти гречкосіїв» (Рівне «Азалія» 2004 р.), «Пандора» (Рівне, «Азалія» 2001 р.), «Підзаконне дишло» (Рівне, «Азалія» 2002 р.), «Свята Ганна» (Рівне, «Азалія» 2001 р.), «Сірко» (Рівне, «Азалія» 2005 р.), «Що відсміюся – те відплачу» (Рівне, «Азалія» 2000 р.), «Я намагався збагнути…» (Рівне, «Азалія» 1998 р.).





Я СУДЖУ. ТА ЧИ БУДУ СУДИМИЙ?

Доленосні шторми революцій,

Споконвічні вітри сподівань,

І – нікчемні томи конституцій

У безмежному морі страждань.

Стратосфера підкорена й космос,

Став піддослідним місячний пил…

А дитинство – голодне і босе,

І мільйони, мільйони могил!

Не чекаючи благ від природи,

Проектуємо штучні моря,

А джерельну купуємо воду –

Божий дар із руки лихваря.

Щиросердно будуємо храми,

Щоб утвердились мир і любов,

А усім іновірцям мечами

Заганяєм смиренність у кров.

Все – во ім’я й для блага людини!

Все найкраще – для наших дітей!..

Я суджу. Та чи буду судимий

За підлоту сумнівних ідей?!

КЕРІВНИЙ ДУБ

Байка

За дубовими дверями,

За дубовими столами,

Непохитно, наче зруб,

Керівний розсівся Дуб.

Вищих вперто він не любить,

Нижчих він уперто чубить,

Перед ним, як у грозу,

Мають гнутися в лозу.

Але (випадки бувають)

Дубу крісло поміняють —

І, дивись, через деньок

Вже не Дуб він, а Пеньок.

Ростислав Солоневський

(До 80-річчя від дня народження)

Ростислав Тимофійович Солоневський народився 25 квітня 1930 року в селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині в сім’ї хліборобів. Батько, Тимофій Мартинович, був, на свій час, грамотною людиною, займався і громадськими справами, дбав також, аби діти не були байдужими до освіти. Передплачувались дитячі журнали «Малі друзі» та «Дзвіночок», а також бібліотечка «Світ дитини». Навчання в школі було перерване війною, і він став учнем стельмаха. Після закінчення семирічки у 1947 році вступив у Дубенське педучилище, з якого в 1950 році за відмову поступати в комсомол був виключений. Таким чином достроково став учителем Хотинської школи Радивилівського району, звідки весною 1951 року був призваний в армію. Демобілізувавшись, восени 1954 року з труднощами був поновлений учнем Дубенського педучилища, яке наступного року закінчив з відзнакою.

Знову вчителював у Хотинській школі, аз 1957 року працював директором Клеванського районного Будинку школярів та юнацтва, вчителем СШ №2 селища, одночасно навчався в Рівненському педінституті заочно. За фахом – вчитель математики й креслення. Педагогічній роботі віддав понад сорок років. Відмінник народної освіти. Нині на пенсії. Проживає в селищі Клевань Рівненського району.

Твори Р.Солоневського

1. Солоневський Р.Т. Твори. – Рівне, 2008. – 519с.

2. Солоневський Р. Бійтесь Бога, приймаки!: Гуморески. – Рівне: Волинські обереги, 2003. – 32с.

3. Солоневський Р. Весела всячина: гумор і сатира. – Рівне: Азалія, 1992. – 52с.

4. Солоневський Р. Бувальщина навиворіт: Гуморески. – Дубно, 1992. – 28с.

5. Солоневський Р. Всяк по-своєму міркує: Вибране. – Рівне: Азалія, 2000. – 95с.

6. Солоневський Р. Хто є хто!: Гуморески. – Дубно: Наш Край, 1991. – 28с.

7. Солоневський Р. Вибрані твори. – Рівне: Азалія, 2004. – 168с.

8. Солоневський Р. Експонати: Бувальщини і небилиці з народної криниці. – Рівне: Азалія, 1995. – 127с.

9. Солоневський Р. Експонати: Вірші. – Рівне: Азалія, 1995. – 121с.

10. Солоневський Р. Знай наших!: Гуморески. – Рівне, 2007. – 60с.

Видання творів Р. Солоневського для дітей

1. Солоневський Р. Відгадаєш ти чи ні: Шаради для молодшого та середнього шкільного віку. – Дубно: Наш Край, 1991. – 10с.

2. Солоневський Р. Мусите кричати: Гуморески для дітей. – Дубно: Незабудка, 1991. – 12с.

3. Солоневський Р. Я за голкою біжу: Загадки – недомовки. – Дубно: Незабудка, 1993. – 16с.

4. Солоневський Р. Хитрий внук: Гуморески. – Рівне: Азалія, 2003. – 48с.

5. Солоневський Р. Бійку горобці вчинили: Вірші, книжка розмальовка. – Рівне: Азалія, 2004. – 28с.

6. Солоневський Р. Рядочки-заморочки: загадки. – Рівне, 2007. – 39с.

7. Солоневський Р. Оженили журавля: Вірші: книжка розмальовка. – Рівне, 2006. – 28с.

8. Солоневський Р. Краплинки-гуморинки: Гуморески. – Костопіль, 2008. – 52с.

9. Солоневський Р. Від посмішки до усмішки: Гуморески. – Рівне. – 2006. – 40с.

Публікації про життя і творчість Р. Солоневського

* А почалося все за випадку: [Гумористу Р. Т. Солоневському - 60 ] // Червоний прапор.- 1990.- 25 квіт.

* Басараба В. Снагу черпає він з глибин:[Р. Солоневському - 70] // Вільне слово.- 2000.-26 квіт.

* Береза Ю. Ростислав Солоневський : „Я повторив долю Марка Твена» // Вісті Рівненщини.- 2004.- № 116-117 (10 груд.).- С. 4.

* Береза Ю. Солоне соло Солоневського : [Про книгу Р. Солоневського „Експонати"]// Вільне слово.- 1995.- 31 трав.

* Гуморист від Бога: відомий український поет-гуморист Ростислав Солоневський // Волинь.-2000.- 7 квіт.-С.б.

* Доленко С. У гумориста – гострий зір// Нова Волинь.- 2003.-№ 45 (30 жовт.).- С.6.

* Знайомтеся: Ростислав Солоневський : поети Рівненщини// Народна творчість.- 2000.- № 15.- С.9.

* Конопелько В. Кому сміх, а кому гріх: [Про збірку гумору Р. Солоневського „Всяка всячина"] // Рівне.- 1-992.- 15 лют. – С. 5.

* Майстер сатиричних експонатів: [сатирично-гумористична книга „Експонати " Ростислава Солоневського] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 26 квіт. – С. 2.

* Ростислав Солоневський: [Біогр. довідка] // Літератори Рівненщини: Довідник.- Рівне: Азалія, 1995.- С. 49.

* Ростислав Солоневський : [Біографія] // Літературна Рівненщина: Довідник.-Рівне:Азалія, 2003.- С. 93.

* Сміховинна муза Ростислава Солоневського.: [Добірка віршів, усмішок] // Молодь Україли.-1995.- 13 жовт.

* Степова О. Солоний сміх Р. Солоневського // Високий замок.- 2001.- 30 берез.- С.1-2, 4.

* Ступчук Л. Премія імені земляка: [Поет-гуморист Ростислав Солоневський висунутий на здобуття міжнародної літературної премії імені Авеніра Коломийця]// Освіта України.- 2005.-№15 (22лют.).- С.З.

* Цимбалюк Є. Ростислав Солоневський: Літ. портрет.-Рівне: Азалія, 2000.- 26 с.

* Шморгун Є. Визнання таланту // Прапор перемоги.-1995.- 7 черв.

* Ющук Б. Ростислав Солоневський : „Я повторив долю Марка Твена» // Панорама.- 2004.- № 44 (12 лист.).-С. 15.

Публікації творів на шпальтах періодичних видань та у збірниках

* Солоневський Р. Бійку горобці вчинили: [Гуморески для дітей] // Погорина.- 1999.- Вип. 3.- С. 54.

* Солоневський Р. Біля братських могил : [Вірш].- // Зміна. – 1970 .- 18 берез.

* Солоневський Р. Болить: [Вірш].- // Волинь.-1994.- 12 серп.

* Солоневський Р. Босоноге дитинство // Вільне слово. – 1999.- 24 лют.

* Солоневський Р. Бувальщини і Небилиці з народної криниці // Горинь. – 1993.- 7 трав.

* Солоневський Р. В зоні відпочинку: [Гумореска] // Молодь України .—1985.- 30 черв.

* Солоневський Р. Весела всячина: [вірші]// Погорина: Літ.-мист. альманах.- Рівне: Азалія, 2004.- С. 72.

* Солоневський Р. Веселі каруселі: [гуморески] // Рівне.- 1995.- 18 лют.

* Солоневський Р. Візит; Завзятий: [Гуморески].- // Червоний прапор.- 1977.- 1 квіт.

* Солоневський Р. Вірить побрехенькам: Мікробайки // Молодь України.- 1984.- 17 черв.

* Солоневський Р. Вірші різних років.// Вільне слово.- 1998.- 1 січ.- С.4. -

* Солоневський Р. Всяк по-своєму міркує: Гумор та сатира// Погорина.-Рівне Азалія, 1998.-С.94-95.

* Солоневський Р. Гуморески: [До 60-річчя від дня народження] // Слово правди .- 1990.- 25 квіт.

* Солоневський Р. Де ти, бабо, озовися.: Усмішки// Молодь України.- 1995.- 5 січ.

* Солоневський Р. Дефіцит ; Фазенда; Орієнтири: [Гуморески] // Рівне.- 1992.- 28 берез.

* Солоневський Р. Дефіцит ; Фазенда; Орієнтири: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1992.- 18 лют.

* Солоневський Р. Дефіцит: [Анекдоти]. // Волинь.- 1994.- 1 квіт.

* Солоневський Р. Дивлячись хто; Спогад; Лист сина-студента; Почують, прибіжать: [Байки] // Червоний прапор.- 1981.- 11 жовт.

* Солоневський Р. Доказ: [Гумореска].- Червоний прапор.- 1975 .- 22 лют.

* Солоневський Р. Дочка України// Волинь.-1993.- 27 серп.

* Солоневський Р. Дочка України: [вірш, присвячений О. Миколюк] // Вісті Рівненщини .-2001.-31 серп.

* Солоневський Р. Експонати з натури: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1996.- 29 лист.

* Солоневський Р. „Живу, бо живеться. Сміюсь, бо весело» : [Розмова з поетом з нагоди його 75-річчя] // Рівне.- 2004.- № 45(11 лист.) .- С. 7.

* Солоневський Р. З народної криниці: [Усмішки] // Нова пед. думка.- 1996.- №2.- С.53.

* Солоневський Р. З нових смішинок // Рівне.-1994.- 16 лип.

* Солоневський Р. Збіглися погляди; Дитя не винне; Дикі люди; Парубки; Новинка; Умовив; Голод – не тітка; Здивувала: [Гумор]// Вісті Рівненщини.- 2003.- №61 (23 лип.).-С.З.

* Солоневський Р. Знешкодивши останню міну [Вірші, написані 50 років тому] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 28 черв.

* Солоневський Р. Казки для дорослих : [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 2000.- 28 черв.

* Солоневський Р. Контакт: Гумореска // Червоний прапор.- 1983.- 29 січ.

* Солоневський Р. Криза: 3 нових гуморесок // Волинь.- 1995.- 22 верес.

* Солоневський Р. Лелеки; Літаючі тарілки: [Вірші] // Слово правди .- 1995.- 1 груд.

* Солоневський Р. Майже коломийки: Вірші// Волинь.- 1996.- 20 верес. – С. 5.

* Солоневський Р. Мандрівка до Києва: [Гумореска] // Вільне слово.- 2001.- 31 жовт.

* Солоневський Р. Милості природи: Гумореска.- // Червоний прапор.- 1981 .- 13 груд.

* Солоневський Р. Між подругами; Буде видно; Збагнув: [Гуморески] // Слово правди.-1985.-9 черв.

* Солоневський Р. На веселій хвилі: [Гумор та сатира] // Вісті Рівненщини.- 2001.- 21 лют.

* Солоневський Р. Не базікай; Ввічливий: [вірші] II Слово правди.- 1989.- 11 жовт.

* Солоневський Р. Не вкипіло; Синяк; Компліменти; Колготки; Грибочки: [Гуморески] // Сім днів.- 1994.- 15-21 жовт.

* Солоневський Р. Не допомогло; Патріот: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1992.- 28 берез.

* Cолоневський Р. Не журись; Роздуми: [Гуморески] // Червоний прапор.- 1989.- 21 трав.

* Солоневський Р. Невигадані історії // Вісті Рівненщини.- 2000.- 20 верес- С.З.

* Солоневський Р. Непорозуміння; Орієнтири; Сила мистецтва, Дома; Вчора і сьогодні; Приклад: [Гуморески] // Зміна.- 1987.- 17 лист.

* Солоневський Р. Нетипова типовість: [Усмішки] // Молодь України.- 1988.- 23 жовт.

* Солоневський Р. Нічого дивного; Заспокоїв: [Усмішки] // Молодь України.- 1988.- 23 жовт.

* Солоневський Р. Новинка; Розподіл обов’язків; Пом’якшувальні обставини; На лекції: [вірші] // Ленінським шляхом.- 1984.- 11 груд.

* Солоневський Р. Новонароджені: [байка]// Слово правди.- 1983 .- 13 груд.

* Солоневський Р. Образа: Фейлетон // Молодь України.- 1987.- 23 лип.

* Солоневський Р. Образа; Весілля; На сухо : [Вірші] //Червоний прапор.- 1988.- 1 січ.

* Солоневський Р. Пенсіонер; Постаралась; Конкретизувала; Не збудила: [Вірші]// Рівне .-1995.- 25 лют.

* Солоневський Р. Погроза: Сатира // Зелені шати.-1995.- №5.- (трав.).

* Солоневський Р. Порадив; Фінал; Зять уточнює: [Гуморески]// Вісті Рівненщини.- 1992.- 7 берез.

* Солоневський Р. Привид: [Гуморески] // Волинь.- 1993.- 19 січ.

* Солоневський Р. Привид; Ширма; Усмішка в конверті // Молодь України.- 1993.- 26 лют.

* Солоневський Р. Пріоритет: [Гумореска] // Рівне.-1991.-16 лист.

* Солоневський Р. Пріоритет; Самовисуванець; Сатиричним батіжком // Зміна.- 1991.- ЗО лист.

* Солоневський Р. „Просто Марія» і „Ніхто крім тебе»:[Гуморески]//Рівне.- 1994.- 2 квіт.

* Солоневський Р. Профілактика; Переміни; Скарга комуніста: [Гуморески] //Волинь.- 1992.-17 лист.

* Солоневський Р. Результати; У студентській їдальні: [Гуморески]// Слово і час- 2000.- 24 лист.

* Солоневський Р. Рідня; Допився; Коняка; Карти в руки: [Гуморески] // Вісті Рівненщини.- 1994.- 9 верес.

* Солоневський Р. Ровеснику.:[Вірш] // Зміна.- 1971.-21 січ.

* Солоневський Р. Рубаї// Вісті Рівненщини.-1994.- 29 квіт.

* Солоневський Р. Самовисуванець: Усмішка // Сім днів.- 1994.- 1-7 лют. – С. 13.

* Солоневський Р. Сатиричний віршопад // Вільне слово.- 1997.- 27 серп.- С. 4.

* Солоневський Р. Сатиричні мініатюри // Слово правди.- 1994.- 27 лип.

* Солоневський Р. Сатиричні мініатюри // Червоний прапор.- 1980 .- 20 січ.

* Солоневський Р. Скарга; Дозиметр; 3 усмішкою дещо про дядька і тещу //Слово правди.-1991.-2 лют.

* Солоневський Р. Скоромовки // Вільне слово.-1996.-2 берез.

* Солоневський Р. Спершу глянь; Телеекран: [Мініатюри] // Слово правди.- 1988.- 14 лют.

* Солоневський Р. Тарілки; Слово і діло: З гумористичного клунка // Слово правди .- 1988 . -17 січ.

* Солоневський Р. Треба міру мати; Котрий: [Гуморески] //Зоря.- 1994.- 13 квіт.

* Солоневський Р. Умовив; Зрадливець; Біля прилавка; Окуляри; У ворожки; Фазенда; На екрані; Приватна справа; Молодята; Не базі.сай; Візит: [Усмішки] // Молодь України.- 1990 .- 26 квіт.

* Солоневський Р. Умовив; Хіба це допоможе: [Сатир, мініатюри] // Слово правди.- 1988.- 31 січ.

* Солоневський Р. Усмішки з конверта // Молодь України.- 1995.- 2 черв.

* Солоневський Р. Халепа; Абітурієнт: [Вірші] // Червоний прапор.- 1984 .- 25 серп.

* Солоневський Р. Хитрун; Перевага; Стрілецька хитрість; Є і свідок; На позиції; Кава: Зі стрілецького гумору // Слово і час- 1998.- 7 лют.

* Солоневський Р. Хто є хто; Відкриття; Альтернатива; Об’ява; Чоловіча солідарність; Теж досвідчена; Біда: [Гуморески] // Горинь.-1991.-1 лют.

* Солоневський Р. Чи то правда, що лелека діточок приносить?// Погорина.- Рівне, 2003.-Вип.5.- С. 126-129.

* Солоневський Р. Чоловік спростовує ; Мистецтво; Правда і тільки правда: [Усмішки] // Слово правди.-1986.- 5 січ.

Марценковський Володимир Володимирович народився 3 липня 1953 року у місті Володимир-Волинський Волинської області у сім’ї військовослужбовця. У 1956 році сім’я переїхала у селище Клевань Рівненської області. У 1970 році закінчив Клеванську середню школу № 1. Після школи працював слюсарем-ремонтником на Рівненському заводі азотних добрив. У 1972 році був призваний на дійсну військову службу, служив у прикордонних військах. Після служби закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Працював вчителем у Кам’янській середній школі Рокитнівського району Рівненської області, вчителем у Клеванській середній школі № 1. З 1990 року працював директором Клеванської допоміжної школи-інтернау.

У 2003 році видавництвом «Азалія» Рівненської організації Національної спілки письменників України при сприянні Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Григоровича Шевченка була видана книжка «Замурована пам’ять», у якій відтворено події початку XVII століття, коли князь Юрій Чарторійський, зрікшись віри батьків, прийняв католицтво і будував у Клевані на Волині цегляний костел, водночас зруйнувавши знаменитий православний монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці. Трагічна поема-легенда присвячена Клеванським майстрам цегельної справи, руками яких побудовано архітектурні паи’ятки у Клевані та в околицях.


КЛЕВАНСЬКИЙ ЗАМОК

(Балада)

Коли проходиш вдень чи спозарання

У Клевані під замковим мостом,

Перехрестись! Тут замуроване кохання,

Якого погасить не зміг ніхто.

…Стогнав над Клеванем туманний ранок,

Молились смерди: „Лихо не мине!”

Вже відчинив свої ворота замок,

Погнались вершники в Дерев ‘ яне.

Було відчуто у краю поліськім:

Болюче горе незворотно йде, –

У ліс на полювання Чарторийський

Свавільну п ‘ яну челядь вже веде.

Ревуть гайдуки: „В Голиш, княже, в шинок,

Там, в Лайдуха, міцнющий бродить мед.

В Дерев ‘ яне на паляниці поспіши-но”.

Гайдуки стрімко рушили вперед.

Багнюку місить звішена ватага

І наближається, бундючна, до села.

Вже в кубках піниться медова брага,

Бунтує кров приливами тепла.

Тримайсь, шинкарю, – хижі княжі злидні,

Вже й Лайдух втратив випитому лік.

Аж раптом хтось із ближніх княжих гриднів

За руку дівчину до шинку приволік.

Вона ж, мов горлиця, в тенетах вмить забилась,

Ступивши від нападника на крок.

Вельможі князю в ноги поклонилась,

І зал в німому захваті замовк.

Вчарований дівочою красою.

Замовк і князь, все випите пройшло.

„Вона моя! Везіть в мої покої!

А звати як?”, – „Оксана,” – з уст зійшло.

І ось вона уже у пишній залі,

Де розкіш сяє з кожного кутка.

Князь дорогі дарунки шле Оксані,

Яких і не торкне її рука.

Відмовилась від їжі і напоїв,

Ночами й днями погляд на вікно,

Думками й серцем рветься із покоїв

До матері, що білить полотно.

Там бути мало восени весілля,

Вона там покохала Василя,

Вже відбулося сватання-засилля,

Близька і рідна їй своя земля.

Розбилися всі княжі зазіхання,

Купується на світі не усе.

За Стублою живе її кохання.

Хай вітер звістку милому несе.

У серці князя нароста свавілля.

Він знає: в неї є Василь.

Вельможа мовив: „Буде вам весілля

Найвеселіше від усіх весіль!

Я швидко поєднаю ваші руки,

Даю вам слово! Буду я – не я! –

Сідлайте коней! Гей, мої гайдуки!

Ведіть у замок того Василя!”

І гаркнув князь: „Хай з ‘ являться музики!

Сюди напої і наїдки – теж!

Ведіть попа без метушні і крику…

Гей, джуро! За усім простеж!”

Блідих закоханих нашвидкуруч вінчали,

І кожний з молодих Хреста поцілував,

А потім відвели їх до підвалу…

Там власноручно князь замурував.

Гуло весілля не одну неділю,

Дзвеніла келихами княжа рвань,

Навік стоптавши молодих надію,

Сумний молився в горі Коливань.

Хрестились люди: „Боже наш єдиний!

Невинні душі в небо вознеси!

Прости гріхи їм, бо вони не винні!

Нещасні душі, Господи, спаси!”

У чорнім замку нелюди гуляли,

Батьків закоханих прибувши до стовпа.

І на кінець над проклятим підвалом

Невинного повісили попа.

Коли проходиш вдень чи спозарання

Під замковим у Клевані мостом,

Перехрестись! І спом ‘ яни кохання

Якого погасить не зміг ніхто.

Климентовська Вікторія Михайлівна народилася 2 серпня 1961 року в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Закінчила педіатричний факультет Київського медінституту. Працює за фахом в селі Дядьковичі на Рівненщині.

Авторка книжок: «Ковток свободи, клаптик неба» (Рівне, «Азалія», 1995 р.), «Пересопницька осінь» (Рівне, «Азалія», 1997 р.), «Каріатида» (ВАТ «Рівненська обласна друкарня», 2003 р.), «На хвилях бузкових туманів» (Рівне, «Овід», 2007 р.).

Дипломат конкурсу «Гранослов – 96″.

За поему «Спочатку була воля» нагороджена премією Організації Оборони Чотирьох Свобід України (США).

Член національної спілки письменників України з 1999 року.

Вірші включені в «Антологію Української поезії другої половини ХХ сторіччя» (Киїів, «Гранослов», 2001 р.).


КАРІАТИДА

Якщо тобі тут тісно, то звільнись

Але поглянь: навколо стільки снігу!

Наперекір всьому, що тягне вниз,

В думках, у голові тримаю книгу.

Якщо ж цей стид на голові носить,

То буде лікувальна фізкультура -

І станеш, як одна з каріатид -

В античнім храмі різблена фігура.

Жіночий шик – на голові тримать

Сувій тканин, по вінця повний глечик,

Склепіння, по котрому виноград

Повився, що аж кетяги на плечі.

Тримати так, щоб не поїхав дах.

Ні захисту не ждать, ні відпочинку.

І знати, що із серця рветься птах.

І пам’ятать, що ти не стовп, а жінка.

І що на тебе впало, на одну.

Любов не дасть покинуть чи залишить

Самсон чи Атланти плечі гнуть.

А ти стоїш: чим тяжче, тим стрункіша.

Не може світ без нас, каріатид.

І доки в нього є така потреба,

Не боляче об камінь ноги збить,

Якщо на голові тримаєш небо.

ВІДКРИТІ НЕБЕСА

Коли з’явився сенс

Коли незвичний спокій -

Дрібне відмівши вбік,

Щось вічне воскреса.

Це раз на рік лише,

Чи раз на сотні років

Буває такий шанс -

Відкриті небеса.

Як в той прачас, без днів,

Коли – лише безодня,

Але вже в ній творивсь

І починався світ.

Від душних снів прокинсь.

Вже сходить Дух на води -

І той легкий порив

Дано тобі вловить.

Та не зловився сам

В розкішно-сірі сіті,

Яких то тут, то там

Наплутав сатана.

Відкриті небеса,

Здається, всім відкриті.

Та блискіточок – тьма,

А от Зоря – одна.

І в мене лиш одне

Зосталося бажання.

Несу його на Суд,

Прошу собі біди.

Відкриті небеса,

Немов відкрита рана,

Яка терпляче жде

Цілющої води.

Леміч (дівоче Кріса) Ольга Йосипівна народилась 15 березня 1950 року в багатодітній сім’ї – десятою, в селі Ромейки Володимирецького району Рівненської області. Батько Кріса Йосип Васильович 1907 р.н. на той час мав освіту 3 класи (шість років) польської школи, був майстер на всі руки, мав талант до музики, грав на скрипці, гармошці, балалайці, і ще вичиняв шкури і шив кожухи. Мав свою кузню, мав хист до столярки і мулярки, мурував печі і грубки, шив одяг для всієї сім’ї, це було до війни. З війни батько прийшов інвалідом без лівої руки, і хоч на протезі, але робив все і все в нього виходило, крім музики. Мати Кріса Анастасія Климівна 1906 р.н. була неграмотна, але мала хороший голос, знала безліч пісень, всі біблійні притчі, і могла вирахувати всі дні великих і маленьких свят по пам’яті.

У сім років Ольга пішла в школу. Вісім класів закінчила в 1965 році в Ромейківській восьмирічній школі. Дев’ятий і десятий клас закінчила в 1967 році в Антонівській середній школі, яка знаходилася через 15 кілометрів від Ромейок. Деякий час працювала секретарем сільської ради с. Ромейки.

В 1970 році приїхала в с.Зоря Рівненського району. Працювала обліковцем Зорянського відділення колгоспу.

В 1972 році відмінно закінчила Львівську однорічну школу садівництва. Вийшла заміж за Леміча Миколу Васильовича в 1973 році. Народила трьох синів і разом з чоловіком виховувала. Всі сини мають вищу освіту, на даний час мають свої сім’ї. За період з 1974 року працювала поварем, начальником відділення зв’язку, зав. будинком культури і на інших роботах.

З 1986 року працює бібліотекарем в с.Білів (відмінно закінчила (заочно) Дубенське культурно-освітнє училище), і по даний час працює. Також Ольга займається творчістю, пише вірші для душі, які неодноразово були надруковані в газетах.

Відеоролик з віршем Ольги Леміч «Про село Білів»:

СИРОТА

(читаючи Т.Г.Шевченка)

Чому в лузі верба гнеться?

Вітер пригинає,

Чому плаче сиротина?

Бо мами не має.

Саме собі без родини,

Одне, як билина,

Стоїть, плаче в «Переході»,

Просить милостиню.

Замурзане. обідране.

Ручечку протяне.

Дехто кине копієчку,

А хто – і не гляне.

- Розвелось вас, де не глянеш,

Плюне спересердя,

А воно загляда в очі,

Просить милосердя.

Знайшло собі компанію,

Бомжів таких самих,

Та й туляться по підвалах,

Притулку шукають.

Є в них старший, йому малі

Данину приносять,

Забере все до копійки,

Що за день напросять.

Стоїть, дрижить, стулилося,

В драній одежині,

Щодень плаче в «Переході»,

Просить милостиню.

Бойчук Василь Антонович народився у 1950 році в селі Дивень Корецького району Рівненської області. Батьки його були простими трудівниками землі. Напевно, розуміння важливості їхньої нелегкої, але самовідданої праці й породило у творчості автора той особливий, щирий підхід до опису буднів села, доль звичайних хліборобів…

Василь Бойчук закінчив філологічний факультет (українське відділення) Рівненського педагогічного інституту та здобув другу вищу освіту на факультеті журналістики у Києві.

Друкувався з юних літ у районах, обласних та республіканських газетах, журналах, у літературних збірниках. У київському видавництві «Здоров’я» вийшла документальна книжечка-нарис про фізкультурників області.

Своєю творчістю найяскравіше засвідчив талант публіциста, автора коротких новел та оповідань.

Нині, вже четвертий рік, працює головним редактором Рівненського міськрайонного тижневика «Слово і час».



«Вечір мого літа»

(уривок)

Він почався з тої дороги – густо обставленої зеленими свічками шумливих, неспокійних тополь, навширочінь розкинутого поля, що стелилося від неї гордовито у повені трави і квітів до найближчих сіл.

Тітка Степа гукнула мене, коли я вже поставив у двір машину і збирався зникнути в самотній батьковій хаті за скрипучими дверима, щоб трохи відпочити від поїздки.

Вона перехилилася через низький пліт і незвичайно басовито протягла:

- Агов, Михайле, а підійди-но до тітки на розмову. Бач простигла, води холодної з колодязя нахапалася, кричати не в силі.

- То й не кричіть, курей не лякайте. І Бровка.

- А-а, втік десь той песиголовець Бровко, за якоюсь сучкою поволікся і, як і мій колишній чоловік, десь на кутках затримався. Та я ні за тим, ні за тим не журюся.

Тітка відкашлялась, смачно сплюнула і продовжила, хитро блимаючи на мене:

- Ти добре діло мені зробиш сьогодні, ага?

- Яке?

- А таке – пожени коней за мене пасти! У нас тут черга між сусідами-пастухами. Мені ось випало. А тобі що?

- Та я… той… якось не готовий, не сподівався…

- А ти сподівайся… Я за це чарку наллю!

- Добре знаєте, що я не п’ю. Хочете мене задарма використати? Завжди ви так.

Ой, Михайлику, та будь трохи поступливішим. Ось батько твій, царство йому небесне, який був добрий… І мати, і їй царство небесне…

А я поганий? Чого гірщий?…


Черешня

Наче зганьблена блискавицею, громом і вітром, раптом впала на зелений килим трави стара черешня у тітчиному садку. Впала миттєво, видавши якийсь внутрішній зболений стогін, і застигла в німо¬му чеканні.

Не було господаря в тітчиному домі, й сама вона була немічна на свої похилі літа. Тому так і пролежала черешня те літо, в яке звалило її додолу. І осінь про¬лежала, і зиму. А навесні взялися два сусідські пару¬бійки таки порізати її надрова. Після того, як посніда¬ли з чарчиною, попрямували в садок. Накульгуючи, пішла з ними й тітка, щоб подивитися на їхню роботу.

Аж глянули — та всі й зупинилися. Лежачи долі¬лиць, була обсипана черешня білим цвітом, наче зап- ізнілим снігом. Чи то біла, чи то сива, та так поперек садка — ніби квітучий вибух ніжної повені.

Тітка враз пустила незвану сльозу:

— Буде ще жити, хлопці.

А по хвилі:

— Хай живе!

Парубійки переглянулися. Один не втерпів:

— Траві ж не дасть рости. Та й що то за дерево ле¬жаче?

Тітка змахнула сльозу:

Ні, хай таки цвіте, хлопці! А чарку я вам ще зараз наллю, як за роботу . . .

Так і залишилася лежати черешня в тітчиному сад¬ку. На диво всім родить третє літо.

Наче людина – мужня, глибокої віри в себе, сильна: її прагнуть звалити, зіштовхнути з правильного шля¬ху, а вона встає і йде. І навіть той шлях стає світлішим від її впевненої ходи.

Цвіте і родить черешня. Ось і віти свіжими пагона¬ми потяглися до сонця. І старе гілля, наче змолоділе, стрепенулося схвильовано від плоду.

Тітка старечими, майже невидющими очима розг¬лядає те диво у своєму садку і посміхається;

— За життя треба боротися! — це — і собі, і сусі¬дам.

У кого після побаченого вистачить глузду заперечу¬вати?

Цвіте, плодоносить черешня … І молодіє поруч із нею старий садок.

Олександр Євтушок народився 28 лютого 1975 року селищі Зоря Рівненського району. Закінчив бібліотечно-бібліографічний факультет Рівненського державного інституту культури, працював бібліотекарем.

Видав окремою книгою роман «Рома і Дмитро Трирогм». Сталося це завдяки підтримці обласної організації Національної спілки письменників України і спонсорській допомозі клубу «БлагоДійна корова» СП «АД-Зоря».

Роман талановитого прозаїка не залишився непоміченим на традиційній нараді молодих літераторів, яка проходила 2002 року в Коктебельському будинку творчості письменників у Криму і учасником якої був О. Євтушок.

В 2003 році отримав стипендію за програмою підтримки діячів культури Рівненщини. Лауреат ІІІ премії у номінації «проза» від видавництва «Смолоскип» 2004 року – за повість «Пиво з абрикосів», учасник Десятого семінару творчої молоді в Ірпіні.

В 2006 році Олександр Євтушок – володар гранту обдарованій молоді у галузі літератури голови облдержадміністрації та голови обласної ради. Роман «Рома та Дмитро Трироги» був представлений на Конкурсі молодіжного міського роману від «Фоліо». В 2-му томі альманаху сучасної української літератури «Нова проза» Були надруковані твори автора.

В 2007 році письменник був учасником 14-го Форуму Видавців та Другого Мажнародного літературного фестивалю.

З вересня 2007 року Олександр Євтушок співпрацює з журналом «Україна».

“Рома і Дмитро Трироги”

(уривок)

…У дівчиська не було жодного права, жодного шансу не визнавати його своїм братом. Був, щоправда, один момент, коли вона і він засумнівалися у цьому. Тоді Рома саме пішла до школи і відчула, що може бути окремою дівчинкою. А брат одним з віддалено видимих сторонніх старших школярів. І Дмитро одразу зметикував це. Обоє-бо почали відтоді вважати себе більш незалежними. Відповідно припинилося його підліткове опікунство над нею, – для її розваги. У неї ж почалися будні окремих домашніх завдань і ранкових хникань, коли її будили до школи. Не могли битися, через надто різні вікові категорії, то сварилися. Доходило до брутальності, з подробицями про їхні особисті риси. Зате через кілька років, коли вона втямила, що таке самодостатнє читання будь-якої, на свій смак обраної книги, довелося водити її до всіх без винятку бібліотек. І прописувати там, аби вона могла наодинці, з властивою їй впертою і мовчазною, аж до заціпеніння, примхливістю, перебирати книжки. Нишпорити по полицях і стелажах любила лише самостійно.

Щойно їй хтось щось радив, всовував, наказував чи примушував, вона починала ніяковіти й пригнічено ігнорувала ту людину з її чтивом всією своєю ламкою постаттю. А зрештою, виховувалася сама і його впливу шукала хіба підсвідомо. Рідна кров зобов’язувала, хоч і не завжди. Одностайністю цей процес не відзначався. І ніщо їм не збиралося загрожувати і не могло. Здається. Вступ сестри до інституту минулого року це мирне співіснування тільки загострив.

Ким вона була на той час, можна було й не показувати. Але вона демонструвала. Отут якби і розписатися… Всі або ніхто, в першу чергу, звертали чи зовсім не звертали, увагу на те, що вона сестра Дмитра. Тільки більш нарвана, себто дратівлива. Могла полаятися з матір’ю, одягнути чорну міні-спідничку, коротеньку футболку надголе пузо і, накинувши на розмір більшу сорочку, їхати у тролейбусі зі збіркою Євгена Маланюка, читаючи. Могла бути непомітною, скромною й інколи навіть говорити сама з собою такими собі короткими фразеологізмами. На кшалт: “Дура ти, ваше вєлічєство!”, “Повір мені!” або “Іди звідси!” Зрештою, – це все вибрики. От що точно було встановлено, так це те, що вона не мала ані найменшого сумніву в необхідності закінчувати інститут, щоб отримати нібито обов’язковий диплом. Хоч і вважала, що це прийде легко, само собою (тільки навчайся!). Адже, напевно, від Дмитра почула, що справжня ціль в житті з’являється аж після випуску. Тому вже зараз хотіла знайти якусь роботу і перейти на індивідуальний графік навчання. Але їй нічого путнього ще не вдалося зустріти: ні бібліотеки, ні роботодавці, що пропонували місце секретарок чи лаборанток, не могли задовольнитися її навичками. У всьому іншому її леліяли і гріли, мов останню спадкоємницю. А вона, знай собі, читала книги, переважно якісь класичні та мудрі, не белетристику. Ходила з подружками на дискотеки, до інституту, на якісь таємні побачення. Й помирала від кінематографа.

Що свою сестру любить, Дмитро уголос ще ні разу не вимовив. Він просто давно це в собі зауважив. Бо переважною більшістю, по-справжньому, все вирішувала одна лиш хитка шкала чуйності Роми, її пониження чи підвищення залежало лише від дівчини. І як вони при тому влаштовувалися, було відомо тільки їм двом. Хтось вдавався до погодинних проміжків очікування, а інший й до затамування, щоб перебіситися на самоті…


В книзі висвітлюються найважливіші події, пов’язані з історією українського-«озацтва від часу .йога винищення на межі XV-XVI ст. до ліквідації іурядом Російської імперії в; кінці-XVIII — на початку XIX ст. Особливу; увагу приділено найбільш яскравим; постатям Війська Запорозького, їх політичній і державній діяльності. Значне місце на сторінках праці відведено міжнародним відносинам українського гетьманату, козацькій ментальнЬсті, побуту, бойовому мистецтву, атрибутиці тощо. Певною мірою показана роль жінки в «лицарському» середовищі. Своє яскраве відображення знайшло ставлення до козаків представників різних народів, і володарів іноземних держав, їх сприйняття за межами Батьківщини.

Книга розрахована на широке коло читачів.


Козацька доба — сліпуче яскрава епоха нашої історії, героїчна, жорстока, безмірно романтична епоха, коли нестямні пристрасті миттєво рятували або руйнували цілі держави, коли карколомні пригоди були звичною нормою буття, коли честь вважалася набагато ціннішою за життя, котре постійно балансувало на межі буття й небуття, а вчинки говорили за себе набагато красномовніше за будь-які, навіть найкрасивіші слова. Саме вчинки, діла, виявляють сутність людини, саме вони перш за все дають підстави вважати людину видатною особою.

Для школярів, абітурієнтів та всіх, хто цікавиться історією України.


Українці як нація змогли вижити в пору найтяжчих історичних випробувань і зберегти свою неповторну культуру тільки завдяки тому, що серед них зі століття в століття з’являлися видатні державні діячі, полководці, мислителі, поети й художники. Ті, хто змінював не тільки хід історії, але й свідомість сучасників, хто сіяв добре насіння людяності, гідності, любові до свого народу, хто зробив вагомий внесок у загальну духовну скарбницю України й усього людства.


Книга сучасного українського історика та письменника — це виклад історії однієї з найвизначніших ідей українського державотворення, де автор прагне не лише дослідити ті чи інші явища, а передусім їх осмислити. Вона містить величезний масив інформації про становлення, розвиток і руйнацію Козацької держави. Значну увагу приділено міжконфесійному становленню та стосункам українців, широко висвітлено діяльність політичних і військових діячів доби Козацької держави та пізніших часів.

Видання має значну кількість ілюстрацій. Окремим розділом у книзі подано документи до теми.

Для науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів та всіх, кому небайдужа українська історія XVI-XVIII ст.



Ця книга — захоплююча, яскрава розповідь про славетну історію Запорозької Січі — од витоків і до злочинного зруйнування її російським царатом.

вського університету В. Б. Антонович (1834—1908) потай від властей викладав студентам протягом 1895/96 навчального року історію козаччини. Зачаровані слухачі детально законспектували блискучі лекції історика, і згодом рукопис, відредагований О. Кониським, вийшов друком подалі від злого ока російської цензури — у Чернівцях (1897) та в Коломиї (1912)…


Спираючись, на значний фактичний матеріал, автор доводить, що український народ завжди був демократичною, свободолюбною спільнотою, що героїчне минуле козацтва — це і є справжня історія нашого краю.

Книга розрахована на широке коло читачів.


У дослідженні на основі великаїїКІльк^сті письмових документів, в т. ч. досі неопублікованих листів, іконографічних джерел, а також результатів 20-річних археологічних розкопок, проведених під керівництвом автора, розповідається про одну з ^найвизначніших подій Визвольної війни 1648— 1654′ років — битву під Берестечком. Вперше у науковий обіг вводиться багато унікальних, невідомих дослідникам предметів козацького та селянського побуту, проаналізовано організацію та озброєння українських повстанських військ.

Для наукових працівників, істориків, учителів, усіх, хто цікавиться’ історією рідного краю.


Це книга про одну з найбільших трагедій української історп битву під Берестечком Написана ше в 1966-67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і r безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х.

Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роліу переростала у філософію поразки взагалі в розуміння щоЧюразка – це наука ніяка перемога так не вчить», а відтак і в необхідність перемоги над поразкою. І, викидаючи попередні варіанти як відгорілі ступені її ети на сьогодні, вже у незалежній Україні, в часи, коли вона стоїть перед загрозою вже остаточної поразки, – ця книга з необхідною бути написаною переросла для автора в необхідність бути опублікованою.

Страница 30 из 34« Первая...1020...2829303132...Последняя »