с. Городок. Рекомендовані місця для відвідування: музейна кімната у Городоцькій ЗОШ. Експозиції: про історію села, розвиток освіти у Городку, діяльність мецената і науковця барона Штейнгеля. Музейна кімната у Городоцькому будинку культури, знайомство із культурологічним життям села, дитячим фольклорним гуртом «Намисто», життям і побутом села, традиціями та обрядами Городка. Городоцькій Свято – Миколаївський жіночий монастир, церква святого Миколая, можливість прихилитися до головної святині обителі – благодатного образу Матері Божої «Милосердної» (Козельщанської), яка була передана в дар для монастиря Києво – Печерською Лаврою, про історію та розвиток монастиря у різні історичні періоди, Ботанічний заказник Вишнева гора: крейдяний горб, відносна висота якого близько 50 м. Розташований поблизу гирла лівої притоки Горині — р. Устя. Назву заказник одержав завдяки поширенню вишні степової, висотою до 1,5 м. Найбільш цікавим є південний схил гори, де рослинний покрив чітко змінюється з висотою, утворюючи вертикальні мікрозони. Знайомство із флорою заказника, зупинка для відпочинку та пікніка у підніжжя гори.

ВІДОМОСТІ ПРО РАЙОН ПОДОРОЖІ

Район подорожі знаходиться в межах міжнародної транспортної магістралі Київ – Ковель.

Є поблизу Рівного місцина , де річка Горинь примхливо роздвоїлася й, охопивши двома руслами клаптик землі, створила острівець. Це унікальне місце для любителів природи і старовини. Але саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая. В’їжджали на острів через вузенький, перекинутий через річку дерев’яний місток. Поруч, на березі Горині, село Городок.

Донині чи не наймальовничіший куточок Волині. Адже неподалік – диво природи: знаменита Вишнева гора, залишена новітнім поколінням князями Естеразі. Краєвиди у цьому заповідному куточку природи захоплюють кожного особливо у травні, коли карликова степова вишня, якою вкрита гора, цвіте. Білий цвіт зливається з синім небом і білими хмаринками, створюється враження, що ти не на землі, а у небі – в раю.

Село Городок з північної сторони обрамлене крейдяними пагорбами, на яких ростуть невеликі мішані ліси. З південної – село огинає річка Устя з великим ставом, посередині якого красується мальовничий острів, засаджений тополями. Зі східної села розміщується довгий пагорб, який називають «курганами», за ним – ботанічний заказник загальнодержавного значення «Вишнева Гора».

Заказник був створений у 1974 році, загальна площа 97 га і відомий давно як крайня північно – західна ділянка степу на території України. Це крейдяний горб, відносна висота якого близько 50 м. Розташований поблизу гирла лівої притоки Горині — р. Устя.

Назву заказник одержав завдяки поширенню вишні степової, висотою до 1,5 м. Найбільш цікавим є південний схил гори, де рослинний покрив чітко змінюється з висотою, утворюючи вертикальні мікрозони. Біля підніжжя гори переважають вологолюбні рослини — гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна, буквиця лікарська та ін. Вище на схилах росте змішаний грабовий ліс з домішками сосни і берези. Підлісок утворений ліщиною, бруслиною, крушиною, тереном, глодом та іншими чагарниками. Вище на схилах росте вишня степова, зиновать руська, трав’янисті рослини — півник угорський, адоніс (горицвіт) весняний, осока Мікелі. Степова рослинність представлена кипцеві – кострицево-різнотравною асоціацією, ковилою волосистою, волошкою рейнською, цибулею круглоголовою, різухою звичайною та ін. Навесні тут багато ефемероїдів, які протягом місяця встигають зацвісти і дати плоди — анемона дібровна, бурачок польовий, первоцвіт весняний та ін. Є і рослини з Червоної книги України — горицвіт весняний, підсніжник білосніжний, лілія лісова. Всього тут визначено понад 50 видів степової рослинності.

Уперше про цю пам’ятку природи написав визначний український ботанік Опанас Рогович (1869). У 30-х роках XX століття її вивчив рівненський дослідник Йосип Панек, який публікував свої праці в польськомовному «Рочніку Волинському» та інших виданнях. У 1960-1965 роках археологічна експедиція львівського інституту суспільних наук виявила на Вишневій горі сліди двох майстерень крем’яних знарядь. У могильниках періоду неоліту знайдено плити з крейди, яка добувалася в її ярах.

У 1968-1970 роках випускник Городоцької середньої школи, нині професор, доктор біологічних наук Яків Дідух, зібрав тут гербарій та провів ґрунтовні геоботанічні дослідження. Він відніс степ Вишневої гори до західно-поліського типу, хоч і зазначив деякі його відмінності: «Це цікавий флористичний об’єкт, де зібрані рідкісні для Західної України степові види, як ковила найкрасивіша, ковила пірчаста, ковила волосиста, ірис угорський, горицвіт весняний, що потребують охорони не тільки в лісовій зоні, але і в степу, і по всій Україні».

Дідух Я. «зафотографував» Вишневу гору в різні місяці весни і літа. Кінець першої половини квітня – гора зеленіла. Друга половина квітня поступово жовтіє, першою зацвітає осока низька, а потім – перстач пісковий; на жовтому килимі проступають сині плями фіалки піскової. Перша половина травня – здалеку здається, ніби гора припорошена снігом: то цвітуть степова вишня і терен. Друга половина травня і початок червня – підніжжя гори синє від юринеї вапнякової та півників угорських. Друга декада червня і перша половина липня – гора стає золотисто-сірою від великої кількості квітучих злаків. У липні-серпні на фоні крейди видніються жовті плями омана мечолистого. У серпні і першій половині вересня біля кущів помітні великі фіолетові плями айстри степової та жовті плями грудниці звичайної.Тоді ж старший науковий співробітник Інституту ботаніки Академії наук України А. Кузьмичов писав у місцевій пресі: «Таке багатство і різноманітність флори на порівняно невеликій площі дуже цікаві і міцні. Недарма Вишнева гора стала класичним об’єктом для дослідників, що цікавляться флорою Волинської височини. До того ж це єдине місце на тій території, де найповніше збереглась степова рослинність. В інших регіонах вона давно вже зникла». Заказник користується великою популярністю серед студентів, школярів, туристів. Археологічні знахідки, які були знайдені на території с. Городок під час експедицій науковців цієї галузі, свідчать про давнє розміщення тут семи поселень пізнього палеоліту (близько 40-12 тис років тому). Пам’ятки епохи палеоліту бронзи, могильники доби міді та часів мешкання на цій території мамонтів розміщені для перегляду у обласному краєзнавчому музеї , що знаходиться у м. Рівне.

Перша письмова згадка про Городок датована 1463 роком в акті про поділ майна між синами князя Збаразького. Згідно цього акту Городок із селами і присілками Караєвичами, Обаровим, Тинним став володінням князя Солтана. Пізніше Городок переходить до княгині Анастасії Гольшанської – Дубецької, дружини князя Острозького, котрий ці села записує Києво-Печерській Лаврі. На при кінець ХУ століття у с. Городок жив князь Семен Несвицький та його дружина, відома українська патріотка і православна княгиня Марія, яка пізніше збудувала замок у Рівному і перетворила його на місто. У 1667 році Городок переходить у власність єпископа Ю.Шептицького, а у 1730 році село переходить до уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Він будує у 1740 році пам’ятний Миколаївський храм.

Діючий монастир в селі було ліквідовано у 1794 році, а маєтки продано графу з Угорщини Естеразі. У 1801 році навколо палацу відомий волинський садівник Діонісій Міклер, ірландець за походженням засновує чудовий парк. У графському парку.

У 90-х роках ХІХ ст. (1878р.) село переходить у власність мільйонера Рудольфа Васильовича Штейнгеля, а згодом його сина – Федора Штейнгеля (1870-1946 рр.)

Городок і та Вишнева гора – батьківщина великого мецената, науковця, культурного і політичного діяча Теодора (Федора) фон Штейнгеля. Тут він, німець за походженням, збудував свою маленьку Україну. Тож донині пам’ять про цю людину породжує у місцевих жителів на основі розповідей старожилів нові легенди. Для Городка, Волині та й України в цілому цей безпристрасний патріот і безкорисливий меценат зробив не менше , ніж великі гетьмани.

У кімнаті – музеї Городоцької загальноосвітньої школи одна із експозицій має промовисту назву «Три добрі справи барона Федора Рудольфовича фон Штейнгеля». Вчителі історії, завуч по виховній роботі залюбки ознайомлять із експонатами виставки, розкажуть про життя і діяльність барона Штейнгеля.

Світлини про історію села, знаряддя праці ХУІІІ – ХІХ ст. , вироби декоративно – ужиткового мистецтва, виставку робіт вишивальниць, в’язальниць, майстрів плетіння з лози, гаптування, картини з соломи та ін. можна переглянути у «Мистецькій світлиці», яка знаходиться у будинку культури с. Городок.

Директор будинку культури Зайчук Тетяна та художній керівник закладу ознайомлять із експозицією.

Мистецтво фольклору та народної пісні подарують вихованці зразкового фольклорного гурту «Намисто», духовий оркестр, юні аматори з клубного формування «Вишнева гірка», жіночий вокальний ансамбль «Берегиня», троїсті музики «Городоцька сотня».

Дорогою від центру села Городок до Свято – Миколаївського жіночого монастиря ми зустрічаємо двоповерховий дерев’яний млин.

Історики і краєзнавці вважають, що монастир у Городку був заснований у Городку був заснований у кінці 16-го століття. Але перша згадка про монастир відноситься до 1516-го року, коли князь Костянтин Острозький підтвердив грамотою від 6 березня 1516-го року заповіт, за яким Городок з присілками Обарів і Хобковщини на Волині і село Вольниця в Глунському повіті зі всіма угіддями і прибутками були подаровані обителі.

Український історик Михайло Грушевський у своїй праці «Історія України-руси», зазначає, що монахи Києво-Печерського монастиря основують у Городку двір монастиря. Тихе мальовниче місце привернуло увагу іноків, зусиллями яких загорілась лампада молитви на цьому місці.

У 1664 році монастир уклав угоду про передачу Городоцьких володінь київському підчашому Яну Суданському з умовою, що він буде сплачувати Лаврі за Городок 820 злотих прибутку і 40 корців зерна кожного року.

З 1948 по 1990 рік на острові знаходився обласний тубсанаторій на 150 ліжок. У літній період у парку було облаштовано два павільйони для хворих. При санаторії працював басейн, функціонували системи водопостачання та водовідведення. У ньому було все необхідне для сучасної медичної діагностики. Тут працювала клінічна лабораторія, рентген-кабінет, фізіотерапевтичний кабінет, аптека, а також бібліотека. З хворими працювали троє лікарів і 25 осіб середнього та молодшого медперсоналу.

14 серпня 1991р., виконком Рівненської районної ради народних депутатів прийняв рішення про передачу комплексу споруд свято – Миколаївського храму Рівненському єпархіальному управлінню УПЦ. Метою передачі було відродження духовного життя краю.

У цих повернених приміщеннях розмістилась регентська школа та пастирські курси. Незважаючи на численні перешкоди, 1-го вересня того ж року розпочалося навчання.

Головна святиня обителі – благодатний образ Матері Божої «Милосердна» (Козельщанська). Вона була передана в дар для монастиря Києво – Печерською Лаврою.

Примітка. У с. Городок до послуг туристів такі заклади харчування:кафе – бар «Верес» по вул. Першотравневій, 4; кафе – бар «Терен», кафе «Соняшник» по вул. Б.Штейнгеля,5;магазини продуктів харчування по вул. Б. Штейнгеля. Амбулаторна лікарня Св.Бориса по вул..Лікарняній,20; аптека знаходиться по вул. Шевченка. Наметове містечко можна розмістити біля стін монастиря Св. Миколая на березі річки Устя. Криниця із питною водою знаходиться на території жіночого монастиря. Контактна особа. Зайчук Ольга, художній керівник БК с. Городок, пр. методист організаційно-методичного центру відділу культури і туризму Рівненської райдержадміністрації, тел.моб.8-096-803-32-55, роб.8-0362-201-432

Далі по маршруту у 13-ти кілометрах від Городка селище Оржів. Уперше Оржів згадує акт 1577 року в інвентарі «имения Оржева» як власність Януша Чарторийського. У селищі знаходиться Преобоаженська церква, яка збудована у 1770 році. Тут туристів також приваблюють береги річки Усті та чудовий мішаний ліс. У лісі можна розбити наметове містечко, зупинившись для риболовлі та відпочинку біля водойми. У листопаді 2008 року у центрі селища відкрито пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні.

За 4 км від Оржева розмістилось мальовниче село Грабів. Перша згадка про Грабів датується 1545 роком. Цікавим у селі є північно-східна окраїна села, що біля залізниці Рівне – Ковель , адже саме там знаходиться пам’ятка археології ХІІ – ХІІІ ст. городище, курган. Для мешканців села ця місцина має своє особливе значення і про події , які відбувалися у часи існування Галицько – Волинської держави, розповідається у поемі місцевого письменника і поета Михайла Івановича Степанка «Грабовський Вал». Мовчазний вал на своїй вершині має дві святині – церкву Св. Юра , яку відкрили у 1775 році та старовинний цвинтар.

В центрі села з-під високого пагорба б’є джерело. Вода з якого вгамовувала спрагу, наповнювала тамтешні струмки… В ім’я ікони Богоматері живоносне джерело було відновлене та освячене.

Через село Бронники сіра бруківка протяжністю 10 км приведе мандрівника в чудову місцину, де панує тиша і спокій, де звичайні сільські хати потопають у садах , а жителі привітні та гостинні. У тихому куточку Рівненського району розкинулось село Бісівські хутори і тут знаходиться обитель Божа – Різдва Богородичний жіночий монастир, де й знаходиться чудотворний образ Божої Матері. Монастирський уклад життя на цьому місці бере початок з 1927 року. На території монастиря є дві могили. В одній знаходяться останки Стефаниди Надьохи, в хатині якої обновилася ікона, у другій – останки засновника і настоятеля скиту архімандрита Мелітона (у миру – Захарія Омеляновича Ярмуся).Від ікони відбувається багато зцілень, тому звідусіль приходять до скиту люди, перетворюючи це місце на своєрідний центр релігійного паломництва.

До с.Білівські Хутори можна доїхати як із Бронник, так із села Білів. Поруч з селом у вічі впадає на перший погляд занепала ферма. Це тваринницьке приміщення свого часу від повного занепаду врятували кавказці і зараз у ньому розводять овець – у наших краях уже рідкісну сировину для приготування шашликів. Ще кілька поворотів, і ось Білівський жіночий монастир Різдва Богородиці. Проходячи через нові гарні ворота, одразу кидається у вічі новий корпус, в якому нині містяться келії для тридцяти монахинь, гарна, у фресках, трапезна, і внутрішній храм, освячений на честь чудотворної ікони «Взисканіє погибших». Ліворуч видніється стара, 1932 року забудови, монастирська споруда, а також дерев’яна церква Різдва Богородиці.

Сама назва ікони свідчить: Мати Божа відшуковує душу того, хто гине у своїх гріхах, щоб спасти її.

Перша згадка про ікону «Взисканіє погибших» відноситься до часів російсько-турецької війни 1877 року. Двоє хлопців із села Бісівські Хутори після бою під Константинополем зайшли у напіврозвалену православну церкву, де побачили уцілілу ікону Богородиці. З дозволу командира один із парубків узяв цю ікону додому. З часом він благословив нею на шлюб свою доньку Степаниду. У ніч з 10 на 11 квітня 1927 року ікона, яка встигла почорніти, почала оновлюватися. Упродовж п’яти діб ікона повністю оновилася.

Перше чудо, яке здійснила Мати Божа через цю ікону, – це повернення зору Степаниді, яка майже нічого не бачила. Чудеса через цю ікону Мати Божа виявляє й до цих пір. На честь оновлення ікони на Бісівських Хуторах люди вирішили збудувати скит. Хату Степаниди перенесли неподалік, а на її місці збудували церкву. Діє вона з 1928 року.

с. Зоря… Сьогодні – прекрасне, квітуче село з добрими та щедрими людьми, з гостинними, привітними хатами, з невеликою, але все ж таки історією. До 50-х років ХХ ст. на місці, де знаходиться тепер саме село Зоря , були Сморжівські хутори. За декілька кілометрів від Клеваня знаходиться саме село Сморжів, в якому до кінця 70-х років стояв діючий православний Свято-Михайлівський храм, прихожанами якого і були жителі хуторів.

Хрущовська атестаційна влада під час свого гоніння на церкву зруйнувала цей храм, село занепало. А з приходом молодого В.А. Плютинського організувався на Сморжівських хуторах колгосп і почало розбудовуватись село, що отримало назву – Зоря.

Золотоверхі куполи на околиці с. Зоря ще здалеку привертають увагу всіх, хто тут проходить чи проїжджає, бо в кожної людини є свій шлях…

20 (7) лютого 1990 року було закладено перший камінь храму.

Лише за 9 місяців 21(8) листопада 1990 року – був побудований та освячений Храм в честь Архістратича Михаїла і всіх небесних сил безплотних Його Високопреосвященства Архієпископом Ровенським і Острозьким Іринієм.

Храм збудований у вигляді хреста, увінчаний п’ятьма куполами.

Клевань перший – селище хоча й невеличке за своєю територією і кількістю мешканців, однак багате історичними подіями, серед яких важливе місце займає обійстя князів Чарторийських – Клеванський замок. Побудований на одному із високих пагорбів річки Стубли як оборонна споруда і є пам’яткою архітектури ХY ст. . Тоді ж по кутах утвореного трикутного майданчика було зведено дві кам’яні вежі. Збереглися вони й до тепер, особливо східна. З другого боку височіє римо-католицький костел Благовіщення із дзвіницею, що побудовані у 1630 році У центрі селища , поблизу древнього городища, збереглися православна Церква Різдва Христового 1777 року, поряд дзвіниця 1844 року та синагога – пам’ятка архітектури ХУІІ ст.. На околиці селища цілющою водою почастує джерело «Безодня». Воно з’явилося на місці, де колись стояла церква Святої Діви Марії, яка у годину татарської навали пішла під землю.

Примітка. У селищі Клевань вас гостинно прийматимуть у готелі з кафе – баром по вул.Б. Хмельницького, 71, тел. 8(0362)27-04-85

В с.Жобрин потужно розвивається курортний комплекс на базі санаторію «Червона калина» та однойменних мінеральних вод , що за своїми властивостями не поступаються відомій «Миргородській». Також , на території санаторію завершується будівництво церкви Св. Миколая. Невелика культова споруда вражає своїми архітектурними пропорціями та зовнішнім оздобленням. Церква дерев’яна , споруджується на пожертви меценатів та відпочиваючих.

Тут завжди зустрінуть мандрівників затишним комфортом, смачними стравами української кухні, чудовими умовами відпочинку.

В с. Тайкури можна оглянути руїни замку 16 ст., залишки костелу св. Лаврентія 1710р. Навпроти костелу, на північ знаходиться Покровська церква (1730 р.).