Л.І.Глібов
Електронний каталог
Бібліотека для дітей
Контакти
Рівненська обл.,
Рівненський р-н,
смт.Клевань 2,
вул.І.Франка, 17
тел. (0362) 7-12-35,
моб. (097)-674-75-52
E-mail: klevan_libr@ukr.net

:: Графік роботи ::
з 9.00 до 18.15
п’ятниця, неділя з 9.00 до 17.15
вихідний – субота
останній четвер місяця санітарний день

Директор:
Левчук Галина Миколаївна

Ми в соцмережах
   

   
Анонс подій


3 липня - "Барвисте літо-літечко" Розважально-ігрова програма

3 липня - "Літо з новою книгою" Літня тераса

6 липня - "Поле Берестецької битви" година спілкування

10 липня - "Виготовлення композицій з природного матеріалу" Майстер-клас

13 липня - "Конкурс прислів’їв, приказок, загадок про рослин і тварин" Конкурс

20 липня - "Велич сильної жінки О. Теліги" Літературна година

21 липня - "Жінка із серцем орла (до 110 р. від д. н. О. Теліги)" Година цікавих повідомлень

26 липня - "Мої перші книжки про світ" Голосні читання

28 липня - "Екскурсія в "тунель кохання" Екскурсія

31 липня - "Щоб гарним бути - шкідливі звички треба забути" Година здоров’я

Посилання
Технічні можливості люб'язно надано Рівненською філією українського телекомунікаційного провайдера "ВОЛЯ"

















Зорянський ДНЗ
Wi-Fi

В рамках програми "Бібліоміст" в Рівненській центральній районній бібліотеці працює "Безкоштовний Інтернет" є "Skype" та "WI-FI" - зона. Чекаємо Вас за адресою: вул. І.Франка, 17, тел. (0362) 27-12-35
Книга в кожний дім!

Нова послуга від Вашої улюбленої бібліотеки!

Любий друже, хочеш читати, але не маєш часу відвідати нашу бібліотеку – замов книгу по телефону
(0362) 27-16-63

та ел. поштою klevan_libr@mail.ru

Потрібен "Вісник державних закупівель"? Отримайте на електронну пошту безкоштовно!

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує усім, хто має читацький квиток бібліотеки на 2014 рік скористатися послугою електронної доставки документів та замовити за допомогою онлайн-форми на свою електронну поштову скриньку статті з державного бюлетеня "Вісник державних закупівель". Статті надходитимуть у форматі сканованої копії, що у роздрукованому вигляді буде рівноцінною ксерокопії документа.

Здійснити замовлення можна тут.

Якщо Ви не маєте дійсного читацького квитка, зверніться до працівника Вашої районної бібліотеки і він здійснить замовлення, використовуючи власний.

Історія Клеваня

Мій рідний краю, Рівненщина мила,
Перлина в лісостепу на Вкраїні.
Мене єдна з тобою Божа сила.
Й ти глибше розкриваєшся дитині!
Стара, чудова, отча, рідна Клевань.
Щоденно постає у сукні дишній.
Вона від Києва, напевно не молодша
Тай у історії прославлена й велична!
На сукні Клевані – церкви, чудові замки,
Старі, як світ, дороги віковічні.
Творива прадідових поту й крові.
І денця срібні річкові й криничні.
Цікаво дослідити й дочитатись
До істини історії своєї.
Про все таємне й припорошене дізнатись.
Красуні – Клевані, княгині, леді, феї!!!

(Людмила Семенюк)

Понад горою – тополі, липи, клени. Вони звісно виросли не так давно, а ось на пагорбі ті ж, що й колись були. На них міг дивитися, наприклад, князь із Пересопниці, Мстислав Ярославович, який виїжджав на полювання в клеванські ліси десь на початку XIII ст.. А Петро І у 1710 році прямував через Клевань у Луцьк для зустрічі з польським королем. А раніше, в 1706 році, тут зі своїм військом грабував населення, шведський король Карл XII.

В «Очерках истории Волынской земли до конца XIV столетия», вказується, що територія Клеваня – тогочасна назва містечка – була заселена ще в добу бронзи (перше тисячоліття до в.е.). Це підтверджують археологічні знахідки – кам’яні сокири, зернотерки, кам’яні наконечники стріл. Вперше в писемних довідках Клевань згадується в 1446 р., коли Михайло Васильович, князь Чарторийський, отримав від Свидригайла, колишнього великого князя Литовського, диплом і дарчий запис на Клевань: «Даєм имение в Луцком повете монастыр святого НИКОЛАЯ на Клевани над Стублем же», – записано в грамоті князя. Від половини XV ст. – Клевань став власністю роду Чарторийських. З 1516 р. М. Чарторийський приймає додаткове наймення – «на Клевань». Лист князя Вишневецького 1648 р. інформує, що козаки Хмельницького заволоділи «Клеванию», завдавши йому великих руйнувань. У 1653 р. великої шкоди нанесла «Клеваню сарана. Тоді ж татари знищили поселення дотла. Уцілів лише замок і деякі фільваркові забудови. Пізніше Клевань згадується в акті від 5 грудня 1702 р. – в позові публічного обвинувача військового суду воєводства Волинського Андрія Колодницького, в якому вимагається вид керуючого Клеванським княжим маєтком дворянина Станіслава Тарчевського, щоб він видав у військовий суд проживаючого в містечку Клевань православного Св. Іоанна, відлученого від церкви Жабокрицьким за непослух і звинувачується в тому, що він був зв’язаний з Палієм і Самусем, прийшовши на Волинь піднімати народ на повстання. З 1704 р. Клевань уже не резиденція Чарторийських. З 1794 р. він стає власністю Російської держави. За даними 1889 р., Клевань при рч. Стубле «волости Клеванской» мало церкву Народження Христа (збудована 1777 р,), костьол, волосне управління, головне духовне училище, книгарню, заїзний двір, лікарню, аптеку, водяний млин, 74 крамниці. Акт 1571 р. згадує втрачену церкву пресвятої Богородиці. За даними «Иллюстрированого путеводителя по Юго-Западным железным дорогам » 1898 р. в Клевані проживало 4000 жителів.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «КЛЕВАНЬ»

Ну й красень же цей Клевань! Його могутній замок посміхався до нас, як завмерла легенда старих часів, відлуння якої чулося і в старовинному католицькому костелі, і ще в старовинній церкві грецького обряду (православній). А в їх підземних склепах поховані в металевих трунах і в древніх видовбаних дубових колодах останки перших з роду Чарторийських

Навіть від старовинного костелу віє пусткою, а в залах замку, спустошеного і без прикрас, розмішується якесь православне училище. Все ніби говорить: все з праху і в прах перетвориться. В Клевані зберігався архів княжого роду – об’ємний і в зразковому порядку. Невідомо, яка доля випала тому архіву, що являв собою справжній скарб на пергаменті. Архів, в основному містив в собі документи про подарунки і привілеї монархів і великих князів литовських, акти про надання у власність міст і маєтків, судові справи тощо.

Клевань – селище міського типу з 1940 року. До селища входять Клевань І і Клевань II. На території селища виявлено поселення доби бронзи та давньоруське городище. В додатку до літопису «Повість минулих літ» згадується населений пункт Коливань під 1113 роком. На думку деяких істориків вона тотожна з містечком Клевань. В другій половині XIV ст., коли Волинь була захоплена Литвою, Клевань потрапив до володінь князя Гедиміна. З 1458 року Клевань належав князю Михайлу Чарторийському. Для захисту своїх володінь князь у 1475 році почав будувати тут кам’яний замок, оточений ровом з водою, який у 1495 році добудував його син.

Однак не всі історики поділяють цю думку, наводячи аналогію між назвою Коливань з іншими населеними пунктами України.

Щодо походження назви Клевань, то є декілька припущень в цьому напрямку.

Легенда розповідає про те, що на території поселення простягайся широкі лани зернових культур, які ніби хвилі на морі коливав вітер. І тому назвали село – Коливань.

В іншій легенді говориться, що селище розташоване на пагорбах, і вузькі грунтові дороги дуже коливали купців на вибоїнах під час їх торгової подорожі на Лучеськ, так тоді називали Луцьк. Тому й називали це місто – Коливань.

А ще одна легенда розповідає, що назва селища походить від слова хлів. Під час татарської навали татари зганяли людей і худобу в хліви, що ніби то будинки жителів тоді нагадували хліви, а називалося селище – Хлевань. Згодом ця наза змінилася на Клевань, де буква «X» змінилася на «К»

Ярослаз Пура в своїй праці «Наш край у назвах» так пояснює походження назви «Клевань».

Містечко це знаходиться на самому кордоні Полісся і власне Волині, і тому в древності воно могло бути пунктом (місцевим ринком), куди з Полісся, де було багато рогатої худоби, приганяли її для обміну на хлібні продукти, якими рясніла плодородна Волинь. У зв’язку з цим – в цьому пункті влаштовуються хліви для худоби, по місцевому – «хліви» або «хлєвини». Від яких потім утворилось тут поселення і одержало назву спочатку «Хлєвин», яке потім в устах народу змінилося в Хлевань і нарешті Клевань.

ГЕРБ КЛЕВАНЯ

23 жовтня 1996р. сесія Клеванської селищної ради затвердила сучасний герб: в зеленому полі Архангел Михаїл в золотому обладунку з золотим мечем і терезами стоїть над срібним змієм, у якого червоні очі й пазурі. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Автори – Ю. Терлецький, А. Гречило. Герб реконструйовано за міським знаком XVII ст.. Зелений колір символізує ліси, серед яких виникло містечко, жовтий – сільське господарство, яким займалися жителі Клеваня.

КЛЕВАНСЬКИЙ ЗАМОК

Клевань – мальовниче волинське селище. Тут над річкою Стубла стоїть старовинний замок, споруджений у 1495 році українським магнатом Федором Чарторийським. Споруда будувалася за всіма правилами тодішнього фортифікаційного мистецтва: міцні фундаменти, товсті чотириметрові мури, глибокі підземелля.

Дві кам’яні і дерев’яна вежі забезпечували замку огорожу з усіх боків. Через глибокий рів був перетягнутий спочатку ланцюговий, а потім кам’яний чотирьох пролітний арочний міст на сильних опорах. Міст прикрашали фрески, залишки яких можна побачити ще на початку XX ст.

Перед входом у замок височить чотирикутна вежа. З південного заходу збереглася напівзруйнована вежа з бійницями. Оточений в давнину з усіх боків наповненими водою ровами, замок служив надійною фортецею під час нападу турків і татар.

Про замок над Стухлою людська пам’ять зберегла чимало переказів. В одному з них розповідається про каторжну працю на будівництві замку безправних кріпаків, зігнаних гайдамаками з сіл Рудої, Дерев’яного, Деражного, Голишева, Грабова. Босі, обдерті, виснажені вони працювали на магната, наче впряжені в ярма воли. Щоб селяни не розбіглися, за ними назирці ходили князівські погоничі. Цеглу, що випалювали в чотирьох цегельнях, треба було носити через болото. Коли носії від утоми валилися з ніг, розлючені наглядачі нещадно били їх канчуками або шкіряними гаранниками. Від холоду, голоду та тяжкої праці багато людей вмирало

Збереглася також…

Легенда про «Загублене подружжя»

На околиці Клеваня, позираючи своїми зчорнілими від часу бійницями в дзеркальні води Стубли, ось вже п’ять століть височать похмурі вежі середньовічного замку колишніх князів-феодалів Чарторийських. Багато страхіть зберегла і донесла до наших часів ясна людська пам’ять про ті давноминулі часи, коли пихаті можновладці могли чинити з безправними підданцями все, що хотіли.

Розповідають, що якось на провесні, окатоличений нащадок князів Чарторийських, князь Юрій, замулившись у замку, виїхав з своїми челядниками на полювання. Повертаючись додому, він побачив у селі Дерев’яному молоду, вельми вродливу дівчину Оксану. Захопившись красунею, хтивий магнат звелів гайдукам схопити її та спровадити у свої покої. В палаці Оксані запропонували коштовне вбрання, золоті персні. Та горда українська дівчина і не глянула на ці спокусливі прикраси. Вона не прийняла жодного подарунка і сказала князеві, що ліпше найлютішу прийняти смерть, чим спродати свою дівочу честь.

Княжі слуги вивідали, що Оксана кохає сільського парубка Василя, з яким має по осінній порі одружитися. Це вкрай розлютило князя Юрія, і він умислив жорстоко помститись Оксані. Отож ніби між іншим він став раптом лагідним і поцікавився, чому б дівчині, якщо вона так сильно припадає за отим хлопцем, не прискорити весілля. На це Оксана простодушно відказала, що в її скрині ще дечого бракує. Вона, мовляв, ще не набрала достатню кількість вишиваних рушників, ряден, килимів, сувоїв полотна. Князь вислухав все те і сказав, щоб вона про посаг зовсім не турбувалася. Він заприсягнувся, що хоче бачити Оксану щасливою і не пошкодує для неї нічого. Не підозрюючи нічого лихого, дівчина повірила. їй чомусь видавалось, що князь і справді зичить їй добра.

І ось молодята стали на рушник. У церкві, яка стояла на тому ж місці, що і нинішня, споруджена у минулому столітті, було повнісінько людей. Богослужіння з приводу вінчання було незвичайно врочистим, голосно співав церковний хор, йому підтягували прочани. Сама ж церковниця була прибрана, наче лялька. Піп одягнув найкращі ризи, в панікадилах, наче на Великдень, безлічно палахкотіли великі, обведені позолотою, свічки. Та усе це чомусь не тішило Оксану. Обличчя її було бліде, в чорних очах причаївся глибокий сум.

Нареченої не зворушили ні величальні церковні співи, ні блискотливі вогні панікадила. Підказувало дівоче серце, що тут щось недобре замислив магнат Юрій Чарторийський.

Натяг на її палець піп вінчального персня, а вона в сльози. Підійшла до неї ближче мати та й питає пошепки:
- За ким тужиш, доню? Хіба ж годиться у весільний день нареченій плакати? Подивись – но, як у церкві звабно!
- Мамо, любесенька моя! Видається мені, що то не весілля. Хіба ж ви не чуєте, як сумовито лунає передзвіння? Оте бовкання мене засмучує.
Прислухалась Горпина, воно й справді дзвонять ніби по померлому. Кинулась вона прожогом з церкви, підійшла до дзвіниці та до дзвонаря:
- Омельку, що ти, чоловіче добрий. Робиш? То ж у церкві вінчання, весілля у моєї Оксани, а ти теленькаєш, ніби по померлому!
- Не нарікай на мене, жінко добра! То ж чиню не з своєї волі. А робити так мені звелів князь.
- Навіщо? – А Бог знає, що у нього на думці. Відмовитись мені не вільно, бо зразу ж заберуть на стайню і під канчуки. А в мене й так спина уся в рубцях.

Злякався наречений, почувши сумовите передзвіння. Глянув на Оксану й увесь пополотнів. Стоїть вона біля нього, наче нежива. Наче з воску зліплена. І так благально на нього дивиться, ніби востаннє бачить. Хоче Василь обізватися до Оксани і не може. В голові шумить, в горлі пересохло, в очах зеленкуваті кружальця замиготіли.

Після вінчання, коли Василь і Оксана виходили з церкви, наскочили на них панські гайдуки, потягли до воза, вперіщили батогами коней і помчали до замку. В панських покоях музики грали, лунали весільні пісні. Під оту музику, під сміх і регіт п’яних мерзотників, гайдуки кинули молодят до похмурого підземелля й замурували живцем. З того часу прокляв народ ненависний замок князів Чарторийських.

І коли хтось проходив близько, то неодмінно тричі хрестився, нашіптував молитву і чим скоріше минав мури, під якими зотліли серця Оксани і Василя.

БАЛАДА

Коли проходиш вдень, чи спозарання
У Клевані під замковим мостом,
Перехрестись! Тут замуроване кохання,
Якого погасить не зміг ніхто.
… Стогнав над Клеванем туманний ранок,
молились смерди: «Лихо не мине!»
Вже відчинив свої ворота замок,
Погнались вершники в Дерев’яне.
Було відчутно у краю поліськім:
Болюче горе незворотно йде, -
У ліс на полювання Чарторийський
Свавільну п’яну челядь вже веде.
Ревуть гайки: «В Голиш, княже, в шинок,
Там, в Лайдуха, міцнющий бродить мед.
В Дерев’яне на паляниці поспіши-но,
Гайдуки стрімко рухнули вперед.
Багнюку місить звінчена ватага
І наближається, бундючна, до села.
Вже в кубиках піниться медова брага,
Бунтує кров приливами тепла.
Тримайсь, шинкарю, – хижі княжі злидні,
Вже й Лай дух втратив випитому лік
. Аж раптом хтось із ближніх княжих гриднів
За руку дівчину до шинку приволік.
Вона ж, мов горлиця, в тенетах вмить забилась,
Ступивши від нападника на крок,
Вельможі – князю в ноги поклонились,
І зал в німому захваті замовк.
Вчарований дівочою красою,
Замовк і князь, все випите пройшло.
«Вона моя! Везіть в мої покої!
А звати як? – «Оксана, – з уст зійшло.
І ось вона уже у пишній залі,
Де розкіш сяє з кожного кутка
Князь дорогі дарунки шле Оксані,
Яких і не торкне її рука.
Відмовилась від їжі і напоїв,
Ночами й днями погляд на вікно,
Думками й серцем рветься із покоїв
До матері, що білить полотно.
Там мало бути восени весілля
Вона там покохала Василя,
Вже відбулося сватання – засилля,
Близька і рідна їй своя земля.
Розбилися всі княжі зазіхання,
Купується на світі не усе.
а Стухлою живе її кохання,
Хай вітер звістку милому несе.
У серці князя нароста свавілля,
Він знає: в неї є Василь.
Вельможа мовив: «Буде вам весілля,
Найвеселіше від усіх весіль!
Я швидко поєднаю ваші руки,
Даю вам слово! Буду я – не я!.
- сідлайте коней! Гей, мої гайдуки!
Ведіть у замок того Василя!
І гаркнув князь: «Хай з’являться музики!
Сюди напої і наїдки – теж!
Ведіть попа без метушні і крику…
Гей, джуро! За усім простеж!»
Блідих, закоханих нашвидкуруч вінчали,
І кожний з молодих Хреста поцілував,
А потім відвели їх до підвалу…
Там власноручно князь замурував.
Гуло весілля не одну неділю,
Дзвеніла келихами княжа рвань,
Навік стоптавши молодих надію,
Сумний молився в горі Коливань.
Христились люди: «Боже наш єдиний!
Невинні душі в небо вознеси!
Прости гріхи їм, бо ж вони не винні!
Нещасні душі, Господи спаси!»
У чорнім замку нелюди гуляли,
Батьків закоханих прибивши до стовпа.
І на кінець над проклятим підвалом
Невинного повісили попа.
Коли проходиш вдень, чи спозарання
У Клевані під замковим мостом,
Перехрестись! І спом’яни кохання,
Якого погасить не зміг ніхто!..

Вже в 1561 році Клеванський замок був повністю закінчений. І сусіди приступили до остаточного розмежування володінь клеванських і олицьких. Кордонним пунктом між їх володіннями стало урочище під назвою Баб’є.

Про походження назви цього урочища знаходимо цікавий запис в клеванському архіві : «Старі люди добре пам’ятають , як багато літ тому велика моровиця прийшла в Клевань, видушивши всіх, хто не втік з містечка, дісталася до села Дерев’яного і почали люди вмирати там. Хтось з жителів помітив, що тепер, як і було раніше, хвороба ходить в образі якоїсь баби, напевно відьми. Зібралися великою громадою люди і вирішили ту бабу закопати, як єдиний спосіб врятувати жителів Дерев’яного. Тому ,спіймавпш бабу, її вивели в поле, де понад дорогою і межею вже була приготовлена яма, закопали відьму і насипали могилу. І результат не забарився – моровиця відразу ж припинилася. Так робили старі люди в давнину.»

Клеванський замок – можливо, єдина в своєму роді будівля на Волині, яка не перебудовувалася і пізні часи і ми бачимо її в більш-менш первозданному вигляді.

Дивний збіг обставин: Клеванський замок своєю будовою і розташуванням нагадує більший Луцький замок, а Стубла і луг на її берегах, що оточують замок, мало чим поступаються мальовничому Стиру.

Так стоїть з минулих років княжий маєток. І в древніх клеванських хроніках ніякої згадки про те, щоб татари, що так часто навідували ці краї, будь-коли оволоділи тутешнім замком.

Немає сумніву, що Клеванський замок зберігає в собі ще чимало таємниць історії, чекає на своїх дослідників. Звичайно, на відкриття нової Трої надій мало, але суть не в Трої, а в самому факті людського пізнання…

КЛЕВАНСЬКЕ ДУХОВНЕ УЧИЛИЩЕ
(1833 – 1920 рр.)

Клеванське духовне училище – до 1877 року Германське – засноване 1833 року за розпорядженням правлячого єпископа Волинської єпархії. Його відкриття відбулося 17 вересня того ж року в Свято-Троїцькому монастирі, заснованому славними князями Острозькими.

1877 року Дерманське Духовне повітове училище, яке мало три класи : нижчий, середній і вищий, забрано з Дермані і переведено до містечка Клевань та перейменовано в Клеванське Духовне училище для дітей з трьох вищеназваних повітів.

Розмістилось училище в Клеванському замку, заснованому князями Чарторийськими. До того тут знаходилось Удільне відомство. Будівлі Клеванського замку складались з трьох мурованих двоповерхових корпусів, покритих черепицею. Всі ці будівлі безкоштовно і навічно передавались з повеління імператора Олександра II Клеванському Духовному училищу. В корпусах налічувалося 40 кімнат під класи, спальні, господарські приміщення. Тут щорічно навчалося 110 учнів.

В 1887 році обладнано домову церкву в ім’я Святителя Димитрія митрополита Ростовського. Опріч того, в цих приміщеннях була лікарня на 12 ліжок, приміщення для 4 наглядачів, економа, кастелянші, діловода, бібліотека, кабінети правління училища, господарських служб.

Утримувалося училище коштом духовенства трьох повітів.

Навчально-виховний процес відбувався тут за програмами Духовних училищ імперії і головна увага була звернена на русифікацію молодих юнаків Волині, що прийшли здобувати початкову духовну освіту.

Клеванське Духовне училище пережило евакуацію 1915-1918 рр., 12 повернення в окуповане поляками містечко та повну ліквідацію окупантом Духовного навчального закладу, Воно було зачинене ними разом з Милецьким, Кременецьким Духовними училищами.

В своїй історії пережило воно періоди свого найбільшого розквіту в 90-х роках XIX ст.. – поч. XX ст., занепаду і ліквідації першої світової війни та окупації Західної Волині Польщею.

В містечку Клевань ще й дотепер живуть спогади про бурсаків, як називали в ті часи учнів духовних навчальних закладів, а саме приміщення колишнього училища нагадує руїну, доведене місцевими господарями до аварійного стану.

КЛЕВАНСЬКИЙ КОСТЕЛ

Близько 1590року Єжи Чарторийцський спороджує першу в Клевані католицьку святиню – храм Успіня Матері Божої, Св. Станіслава Єпископа.

Через кілька років костел у Клевані отримав від свого засновника підтримку, яка щедро забезпечила його коштами. Серед інших пожертвувань Єжи Чарторийський віддав у власність костьолу село Новостав над річкою Стубла. Він також постановив, щоб ксьондз завжди мав для допомоги двох вікаріїв, ректора школи, канцеляриста і ризничого. Указ постановляв, що подарунки костьолу має давати сам князь або його спадкоємці до тога часу, поки вони будуть дано дотримуватись римо-католицької віри. Якщо ж костьол згорить чи зазнає збитків з інших причин, то замок бере на себе обов’язок збудувати новий костьол. Але разом з тим застерігає, що може своїм бажанням і відмінити свій початковий фонд. При костьолі був окремий будинок школи, а біля нього житло бакалавра, що навчав учнів духовному співу.

Цей указ виданий в Клеванському замку 9 жовтня 1598 року із слідуючим підписом латинською мовою: «Я, князь Єжи Чарторийський, в Клевані все, що викладено вище, написав, стверджую і власноручно підписую…»

Один із синів князя Єжи, а саме Миколай – Єжи став першим із роду Чарторийських, хто надав маєтку історичного блиску.

ОЗЕРО БЕЗОДНЯ

В околицях смт Клевавнь 1, яке відоме нам тим, що тут було виявлено поселення бронзової доби із всіма ознаками Трипільської культури, знаходиться невелике озеро Безодня.

Це невеличке озеро, як кажуть місцеві жителі, не має дна. Вода там холодна і прозора, взимку вода в озері не замерзає. Влітку, яка б не була спека, тут завжди крижана вода.

Про походження озера ходять різні легенди.

ЛЕГЕНДИ

І. Більше як 3,5 ст. тому прк ?згадкових обставинах зникла церква Благовіщення Святої Діви Марії. Стояла вона внизу біля Крейдяної Гори, неподалік від річки Стубли, береги якої ще до недавньої пори були заболочені. Перекази і легенди про той період сивої давнини переходять із уст в уста клеванчан. На місці тої церкви, з’явилося озеро, яке і до цих пір жителі називають Безоднею.

На Водохреще о 12 годині ночі, коли небо святить у Безодні зорі і місяць приходить до таємничого озера, клеванці і жителі навколишніх сіл, беруть у Безодні свячену воду. Люди кажуть, що ця вода має цілющі властивості і допомагає від всіляких недуг.

II. Колись, дуже давно в 3-5 ст. н.е. на даній території проживало плем’я антів, що прийшло до нас з Індії. Мали вони і свої скарби, які заховали в карстові галереї, які були колись на поверхні. (Подібні печери, що находяться на поверхні є в горах Афганістану, які утворюють цілі галереї, де ховались під час обстрілів таліби). Як утворилося озеро? До цих пір залишається загадкою для вчених.

ВИСНОВОК

… Просто немає слів! Клевань – це сама бездоганність, краса та загадковість. Кожне деревце, кожна будівля, яка є тут, радує моє та, мабуть, серце кожного перехожого.

…Але не все так чудово, як здається. Краса Клеваня поволі руйнується руками самих же клеванчан і заможних мужів. І ось реальна картина, яку можна зараз спостерігати в Клевані…

Той, хто не бачив Клевані краси,
Звичайно, бачити її не буде.
Бо її парки і сади й ліси,
Безжально нищать загребущі люди.
Гидкі цистерни із пальним лайном,
Змусили все живе вмирати
І чорні келихи з смертним вином
Все, силоміць, приречене вмирати.
Руйнується історія віків.
Звичайно, дуже шкода, а буття?
Чому ж за стільки сот років,
У клеванчан відібране життя?
Отруєні повітря й небеса,
Земля смердить бензином, як гидота.
Вже й не тривожить Клевані краса,
А викликає лиш відразу й рвоту.

(Людмила Семенюк)

КЛЕВАНЬ В ПРЕСІвсі матеріали взято з газети «Клеванський тракт»

Рядові руху Клеваня >>>
Блага вість із Пересопниці >>>
Волинська губернія >>>
Ліси Волинської губернії (початок) >>>
Ліси Волинської губернії (продовження) >>>
Ліси Волинської губернії (закінчення) >>>
Смуга суцільних лісів >>>
Горинь древня >>>
Клевань історична (початок) >>>
Клевань історична (закінчення) >>>
Деражненська сторона >>>
У родовому гнізді Чарторийських (початок) >>>
У родовому гнізді Чарторийських (закінчення) >>>
Клеванщина, якої більше немає (початок) >>>
Клеванщина, якої більше немає (закінчення) >>>
Олика – одвічна суперниця Клеваня (початок) >>>
Олика – одвічна суперниця Клеваня (закінчення) >>>
Директор Клеванської гаімеазії був учителем Гоголя… >>>

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться для отправки комментария.