Л.І.Глібов
Електронний каталог
Бібліотека для дітей
Контакти
Рівненська обл.,
Рівненський р-н,
смт.Клевань 2,
вул.І.Франка, 17
тел. (0362) 7-12-35,
моб. (097)-674-75-52
E-mail: klevan_libr@ukr.net

:: Графік роботи ::
з 9.00 до 18.15
п’ятниця, неділя з 9.00 до 17.15
вихідний – субота
останній четвер місяця санітарний день

Директор:
Левчук Галина Миколаївна

Ми в соцмережах
   

   
Анонс подій


5 жовтня - "Обереги талановитих земляків" День інформації

9 жовтня - "Нвколо світу сторінками українських періодичних видань" День інформації

12 жовтня - "Астрід Ліндгрен відома казкарка" Година спілкування

13 жовтня - "Безсмертя козацької звитяги" Година пам’яті

20 жовтня - "Ліс - наше багатство" Вікторина

23 жовтня - "Коротко про музику" Вікторина

26 жовтня - "Запрошуємо першачків до бібліотеки" Екскурсія

27 жовтня - "Тихі зорі вічної пам’яті(до Дня визволення України від фашистських загарбників)" Година історичної пам’яті

Посилання
Технічні можливості люб'язно надано Рівненською філією українського телекомунікаційного провайдера "ВОЛЯ"

















Зорянський ДНЗ
Wi-Fi

В рамках програми "Бібліоміст" в Рівненській центральній районній бібліотеці працює "Безкоштовний Інтернет" є "Skype" та "WI-FI" - зона. Чекаємо Вас за адресою: вул. І.Франка, 17, тел. (0362) 27-12-35
Книга в кожний дім!

Нова послуга від Вашої улюбленої бібліотеки!

Любий друже, хочеш читати, але не маєш часу відвідати нашу бібліотеку – замов книгу по телефону
(0362) 27-16-63

та ел. поштою klevan_libr@mail.ru

Потрібен "Вісник державних закупівель"? Отримайте на електронну пошту безкоштовно!

Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує усім, хто має читацький квиток бібліотеки на 2014 рік скористатися послугою електронної доставки документів та замовити за допомогою онлайн-форми на свою електронну поштову скриньку статті з державного бюлетеня "Вісник державних закупівель". Статті надходитимуть у форматі сканованої копії, що у роздрукованому вигляді буде рівноцінною ксерокопії документа.

Здійснити замовлення можна тут.

Якщо Ви не маєте дійсного читацького квитка, зверніться до працівника Вашої районної бібліотеки і він здійснить замовлення, використовуючи власний.

Євтушок

Олександр Євтушок народився 28 лютого 1975 року селищі Зоря Рівненського району. Закінчив бібліотечно-бібліографічний факультет Рівненського державного інституту культури, працював бібліотекарем.

Видав окремою книгою роман «Рома і Дмитро Трирогм». Сталося це завдяки підтримці обласної організації Національної спілки письменників України і спонсорській допомозі клубу «БлагоДійна корова» СП «АД-Зоря».

Роман талановитого прозаїка не залишився непоміченим на традиційній нараді молодих літераторів, яка проходила 2002 року в Коктебельському будинку творчості письменників у Криму і учасником якої був О. Євтушок.

В 2003 році отримав стипендію за програмою підтримки діячів культури Рівненщини. Лауреат ІІІ премії у номінації «проза» від видавництва «Смолоскип» 2004 року – за повість «Пиво з абрикосів», учасник Десятого семінару творчої молоді в Ірпіні.

В 2006 році Олександр Євтушок – володар гранту обдарованій молоді у галузі літератури голови облдержадміністрації та голови обласної ради. Роман «Рома та Дмитро Трироги» був представлений на Конкурсі молодіжного міського роману від «Фоліо». В 2-му томі альманаху сучасної української літератури «Нова проза» Були надруковані твори автора.

В 2007 році письменник був учасником 14-го Форуму Видавців та Другого Мажнародного літературного фестивалю.

З вересня 2007 року Олександр Євтушок співпрацює з журналом «Україна».

“Рома і Дмитро Трироги”

(уривок)

…У дівчиська не було жодного права, жодного шансу не визнавати його своїм братом. Був, щоправда, один момент, коли вона і він засумнівалися у цьому. Тоді Рома саме пішла до школи і відчула, що може бути окремою дівчинкою. А брат одним з віддалено видимих сторонніх старших школярів. І Дмитро одразу зметикував це. Обоє-бо почали відтоді вважати себе більш незалежними. Відповідно припинилося його підліткове опікунство над нею, – для її розваги. У неї ж почалися будні окремих домашніх завдань і ранкових хникань, коли її будили до школи. Не могли битися, через надто різні вікові категорії, то сварилися. Доходило до брутальності, з подробицями про їхні особисті риси. Зате через кілька років, коли вона втямила, що таке самодостатнє читання будь-якої, на свій смак обраної книги, довелося водити її до всіх без винятку бібліотек. І прописувати там, аби вона могла наодинці, з властивою їй впертою і мовчазною, аж до заціпеніння, примхливістю, перебирати книжки. Нишпорити по полицях і стелажах любила лише самостійно.

Щойно їй хтось щось радив, всовував, наказував чи примушував, вона починала ніяковіти й пригнічено ігнорувала ту людину з її чтивом всією своєю ламкою постаттю. А зрештою, виховувалася сама і його впливу шукала хіба підсвідомо. Рідна кров зобов’язувала, хоч і не завжди. Одностайністю цей процес не відзначався. І ніщо їм не збиралося загрожувати і не могло. Здається. Вступ сестри до інституту минулого року це мирне співіснування тільки загострив.

Ким вона була на той час, можна було й не показувати. Але вона демонструвала. Отут якби і розписатися… Всі або ніхто, в першу чергу, звертали чи зовсім не звертали, увагу на те, що вона сестра Дмитра. Тільки більш нарвана, себто дратівлива. Могла полаятися з матір’ю, одягнути чорну міні-спідничку, коротеньку футболку надголе пузо і, накинувши на розмір більшу сорочку, їхати у тролейбусі зі збіркою Євгена Маланюка, читаючи. Могла бути непомітною, скромною й інколи навіть говорити сама з собою такими собі короткими фразеологізмами. На кшалт: “Дура ти, ваше вєлічєство!”, “Повір мені!” або “Іди звідси!” Зрештою, – це все вибрики. От що точно було встановлено, так це те, що вона не мала ані найменшого сумніву в необхідності закінчувати інститут, щоб отримати нібито обов’язковий диплом. Хоч і вважала, що це прийде легко, само собою (тільки навчайся!). Адже, напевно, від Дмитра почула, що справжня ціль в житті з’являється аж після випуску. Тому вже зараз хотіла знайти якусь роботу і перейти на індивідуальний графік навчання. Але їй нічого путнього ще не вдалося зустріти: ні бібліотеки, ні роботодавці, що пропонували місце секретарок чи лаборанток, не могли задовольнитися її навичками. У всьому іншому її леліяли і гріли, мов останню спадкоємницю. А вона, знай собі, читала книги, переважно якісь класичні та мудрі, не белетристику. Ходила з подружками на дискотеки, до інституту, на якісь таємні побачення. Й помирала від кінематографа.

Що свою сестру любить, Дмитро уголос ще ні разу не вимовив. Він просто давно це в собі зауважив. Бо переважною більшістю, по-справжньому, все вирішувала одна лиш хитка шкала чуйності Роми, її пониження чи підвищення залежало лише від дівчини. І як вони при тому влаштовувалися, було відомо тільки їм двом. Хтось вдавався до погодинних проміжків очікування, а інший й до затамування, щоб перебіситися на самоті…

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться для отправки комментария.